Юваль Ной Харари - Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Якщо історії розумних дійсно скоро настане кінець, то ми (представники одного з їхніх останніх поколінь) маємо присвятити деякий час відповіді на одне останнє запитання: «Чим ми хочемо стати?» Це питання, відоме також як питання вдосконалення людей, затьмарює всі дебати, якими наразі зайняті політики, філософи, вчені та звичайні люди. Зрештою, сьогоднішні суперечки між сьогоднішніми релігіями, ідеологіями, націями та класами, скоріш за все, зникнуть разом із Homo sapiens . Якщо наші наступники дійсно функціонуватимуть на іншому рівні свідомості (або, можливо, матимуть щось за межами свідомості, того ми не можемо навіть собі уявити), сумнівно, що їх цікавитиме християнство чи іслам. Навряд чи їхня соціальна організація буде комуністичною чи капіталістичною, а їхні гендерні ролі будуть представлені чоловіками чи жінками.

Але великі дебати історії все одно важливі, бо принаймні перше покоління цих богів буде сформовано культурними ідеями їхніх людських творців. Яку форму вони матимуть: капіталізму, ісламу, фемінізму? Пошук відповіді на це питання може скерувати дебати в геть іншому напрямку.

Більшість людей сьогодні намагаються про це не думати. Навіть галузь біоетики зазвичай ставить інше запитання: «Що забороняється робити?» Чи прийнятно проводити генетичні експерименти на живих людських істотах? На абортних плодах? На стовбурових клітинах? Чи етично клонувати овець? А шимпанзе? А як щодо людей? Усе це важливі питання, але наївно уявляти, що ми можемо просто натиснути на гальма та зупинити наукові проекти, які підносять Homo sapiens до іншого різновиду буття. Адже ці проекти нерозривно пов’язані з проектом «Гільгамеш». Спитайте вчених, навіщо вони досліджують геном, намагаються підключити мозок до комп’ютера або створити розум усередині комп’ютера. У дев’яти з десятьох випадків ви отримаєте ту саму стандартну відповідь: «Ми робимо це, щоб лікувати хвороби та рятувати людські життя». Навіть попри те, що створення розуму всередині комп’ютера має значно більше значення за лікування психічних захворювань, це є стандартним виправданням, бо ніхто не може його заперечити. Ось чому проект «Гільгамеш» є флагманом науки. Він служить для виправдання всього, що робить наука. Голова монстра доктора Франкенштейна на плечах Гільгамеша. Оскільки Гільгамеша зупинити неможливо, неможливо також зупинити і доктора Франкенштейна.

Єдине, що ми можемо спробувати зробити, так це вплинути на напрямок, в якому вони підуть. Оскільки скоро ми зможемо модифікувати також наші бажання, можливо, справжнє питання, яке стоїть перед нами, звучить не «Чим ми хочемо стати?», а «Чого ми хочемо хотіти?» Ті, кого не лякає це питання, мабуть, недостатньо над ним думали.

Сімдесят тисяч років тому людина розумна була ще просто неважливою твариною, що тихенько займалася своїми справами в далекому куточку Африки. У наступні ж тисячоліття вона перетворилась на володаря всієї планети та жах екосистеми. Сьогодні вона стоїть на порозі того, щоби стати Богом, готова здобути не лише вічну молодість, але й божественну здатність до створення та знищення.

На жаль, досі панування розумних на Землі принесло небагато того, чим ми могли би пишатися. Ми стали господарями нашого оточення, збільшили виробництво їжі, збудували міста, заснували імперії та створили розгалужені мережі торгівлі. Але чи зменшили ми кількість страждань у світі? Хочу повторити це знову: значне збільшення людських можливостей не завжди покращує добробут окремих осіб і зазвичай спричинює лише більші муки інших тварин.

В останні кілька десятиліть нам, нарешті, вдалося досягти певного справжнього прогресу щодо умов життя людей, зменшивши поширення голоду, хвороб та війн. Але життя інших тварин сьогодні погіршується швидше, ніж будь-коли раніше, а покращення життя людства почалося зовсім нещодавно і наразі є надто непевним.

Більш того, незважаючи на дивовижні речі, на які здатні сьогодні люди, ми все ще не визначилися зі своїми цілями і, схоже, як завжди, незадоволені. Ми пройшли шлях від каное та галер до пароплавів та космічних кораблів – але ніхто не знає, куди ми йдемо. Ми стали значно могутнішими, ніж колись, але маємо дуже слабке уявлення про те, що робити з усією цією потугою. Ситуація погіршується тим, що люди в наш час здаються безвідповідальнішими, ніж раніше. Ми самі призначили себе богами, яких об’єднують лише закони фізики і які нікому не підзвітні. Відповідно, ми шкодимо тваринам, що живуть поруч із нами, та навколишній екосистемі, шукаючи в них лише власний комфорт та втіху, але ніколи не знаходячи задоволення.