Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Якось Толік, виїхавши з дому, згадав про забуту теку і повернувся. Килимове покриття не виказало його кроків до кабінету. У непричинені двері побачив, як Вашик зосереджено порпався в його паперах. І вигляд мав замислений.

Люмбаґо дозволив йому вийти, сховавшись за дверима, взяв теку, кинув оком на стіл. Ідеальний порядок. Не зрушено ані нитки. Вашикові нічого не сказав, ні тоді й ніколи. Але започувався впевненіше й комфортніше - будь до кого Центр нюхача не поставить, бо гроші тринькати не любить.

З осміхом і повагою до автора акції Люмбаґо згадував, як ловко до нього був пристроєний Вашик. Сказати б, артистично. Коли у суспільства поїхав дах на ґрунті перманентних виборів і професія народного депутата опинилася за престижністю на чільному місті, одразу за фахом валютної повії, Люмбаґо був пристроєний Центром як юридичний консультант ЦВК - аби миша не проскочила. Якось його увагу привернув поголений під Котовського молодик, який вимагав у виборчої комісії здійснити конституційне право й зареєструвати його кандидатом у народні депутати. Цей ходак з народу мав документ - власну програму. Яку розмножив і розклав на всі чиновні столи. Люмбаґо кинув на неї оком і мимохіть дочитав до кінця. Толіку нічого не вартувало миттєво розколоти кандидата в кандидати і дізнатися, хто писав йому яскраву, не позбавлену виразності і потенції програму. Так Люмбаґова імперія знайомств поширилася не лише на самого Вашика, а й на екс-журналіста Миколу Хоменка - колишнього заввідділом колишньої столичної комсомольської газети, який за пляшку і написав сусідові-Вашику цю програму. За публікацію крамольної статті якогось розумаки з дивною назвою «Ґарґари з бомбошками» Хоменка за радянщини вигнали з партії і з вовчим білетом з посади. Це так вразило чутливу талановиту душу, що Микола закоркувався у скляну вежу, схожу на пляшку, звідки хоч усе й видко, але нечітко. Такий протест проти партійних антиалкоголіків став справою його життя. Не вмер з голоду, бо ті, хто «знали Миколу Хоменка з такого-от року», подали дружню руку і зробили з колеґи літературного негра, підписуючи публікації Миколи власними прізвищами, за півгонорару. Недавнє дзвінке ім’я вітчизняної журналістики не просихало, але й не втрачало творчої форми. Інженер людських душ Люмбаґо, який нещодавно заснував видавництво «Мой сад», витягнув Миколу з пляшки, закодував за методою Довженка і зробив головним редактором свого видавництва. А Вашику було запропоновано житло, харчі, все готове. За дрібні послуги, як от: полагодити, принести, викопати, повартувати, закопати, відвантажити.

Натомість Люмбаґо ґарантував йому місце в парламенті, коли настане час, і повну конфіденційність. Для ґарантії відкрив Вашикові таємницю, що він (Толік) резидент, а Вашик буде в нього зв’язковим. Доки звільниться місце у ВР, Вашик вважав справність Толікових туалетів по всьому маєтку і у міській квартирі справою своїх честі, доблесті і геройства.

Артистизм і знання психології - ось що порадувало Люмбаґа в цій операції. Він не образився на справжніх Вашикових роботодавців, заповажав їх. А чи був Вашик насправді божевільним і через те використаним не менш від Люмбаґа, хтозна. Таких зараз сила силенна. Викрий усіх, - хто зостанеться? Неприємностей Вашик Толікові не завдавав, - можна було навіть вважати, що в такий елеґантний спосіб Центр дав йому вірного помічника, підстрахував його.

Люмбаґо полюбляв накривати всі цілі, як ракета з роздільними боєголовками. На ювілей загадав Хоменкові запросити членів СП, СЖ, СХ, СТД (театральних діячів), СД (дизайнерів), СК (кінематоґрафістів), СК (композиторів), тобто патентовану творчу інтелігенцію. Нехай обранці муз, звично роблячи рекламу собі, не забудуть і про нього (Люмбаґа), - справжнього мецената і людину еліти. Та ще й задешево. А запросити на свої іменини космонавта, це й кожний би дотумкав, справа в тім, чи прийде. Володимир Кучеренко прийшов, з дамою.

Побіжно пожалкуємо, що майже втрачений сьогодні такий розкішний жанр журналістики, як світська хроніка, та й хто її писатиме? Яка то ляля - звіт світського хронікера часів царату:

Имели успех и г-жа Федорова-вторая в роли «любимой жены хана», и г-н Рябцев в роли Иванушки. Очень милы были г-жи балерины в «коврах» и «нереидах». Среди публики мы заметили г-жу Вострякову (платье из матового шелка цвета «гри-перль» с плиссе и отделкой из панбархата темно-серого тона - модель из парижского дома сестер Калло, и г-жу Морозову (роскошный туалет цвета «шампань»).