Серед таких показників можна використати індекс людського розвитку (ІЛР), розроблений ООН, що отримав широке визнання. При підрахунку ІЛР враховуються три показники: рівень валового національнохо доходу (ВНД) на душу населення країни в доларах США; середня очікувана тривалість життя; рівень грамотності громадян (середня кількість років, витрачених на навчання і очікувана тривалість навчання).
Так, за даними за 2011 р., зі 187 країн світу Україна виявилася на 76-му, Білорусь – на 65-му, Російська Федерація – на 66-му, Куба на 51-му місці [7]. Середня очікувана тривалість життя в Україні в 2010 р. знизилася до 74 років проти 77 років у 1990 р., а рівень ВНД – до 6530 дол. проти 8020 дол. у 1990 р.
Для порівняння, у 1990 р. колишній СРСР посідав 33 місце у світі. Як бачимо, жодна з перелічених вище найбільш розвинених республік колишнього СРСР за 20 років самостійного розвитку не змогла навіть наблизитися до результату 1990 р. Доводиться констатувати, по суті, негативну соціально-економічну ефективність ринкового реформування економіки в нашій країні та в деяких інших колишніх республіках СРСР за минулі 20 років.
У 2011 р. найвищі індекси розвитку людського потенціалу мали: Норвегія – 1-ше, Австралія – 2-ге, Нідерланди – 3-тє, США – 4-те місце.
5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура
Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності, функціонування суспільного виробництва в цій країні і в країнах-експортерах. Це спонукає людей до прямої або непрямої участі у виробництві.
Виробництво– це керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Продукти за різними класифікаційними ознаками розділяються на групи. Наприклад, в залежності від подальшого призначення виділяють дві групи:
•продукти виробничого призначення;
•продукти споживчого призначення.
Продукти виробничого призначення (засоби виробництва, предмети праці, енергетичні ресурси) використовують в процесі виробництва, а продукти споживчого призначення призначені для особистого споживання або використання у домогосподарстві. Багато видів продуктів і послуг мають замінники (субститути), тобто здатні замінювати один одного, виконуючи ідентичні функції, задовольняючи ті самі або схожі потреби. Наприклад, потребу людини у білках можна задовольнити споживанням м’яса, риби, хліба, квасолі тощо.
Продукти виробничого і споживчого призначенняза матеріально-речовим складом можна поділяти на матеріальні продукти, послуги, об’єкти інтелектуальної власності (винаходи; корисні моделі; твори літератури, мистецтва і науки; комп’ютерні програми; бази даних). В економічній літературі об’єкти інтелектуальної власності відносять до послуг, тобто всі продукти поділяють на матеріальні продукти та послуги.
На думку більшості економістів, і це відбито в документах ВТО та інших міжнародних організацій, відмінною рисою послуги є її нематеріальний характер. У той самий час деякі автори виділяють матеріальні послуги, наприклад, перевезення вантажів, прання білизни, виконання будівельних, монтажних, земляних, ремонтних робіт.
Слід зазначити, що в економічній літературі для позначення матеріальних продуктів виробництва помилково широко використовується термін «товар», хоча під товаром слід розуміти все, що вироблено для продажу на ринку та може задовольнити потреби, тобто матеріальні товари і послуги.
Будь-якій продукт виробництва (матеріальний продукт чи послуга) характеризується певною корисністю. Корисність продукту виробництва – це його здатність задовольняти певні потреби людей. Наприклад, за допомогою легкового автомобіля задовольняється потреба в пересуванні. Для оцінки його корисності використовуються найбільш важливі характеристики: надійність, економічність, довговічність, безпека, швидкість, колір, форма, оформлення салону тощо. Детальніше блага і їх корисність будуть розглянуті у главі 8.
Залежно від продуктів, що виробляються, виділяють виробництво матеріальне і нематеріальне. Виробництво матеріальне– це виробництво матеріальних продуктів. Нематеріальне виробництво– це виробництво послуг, включаючи й об’єкти інтелектуальної власності.
Читать дальше