Людмила Когут - Якби все розпочати заново?

Сумлінна помічниця і його права рука, завуч Євгенія Кисіль, також на той час мала чоловіка і дві доньки. Здавалось би, люди живуть нормальним подружнім життям.

А ні!!! Доля розкинула перед ними дивний пасьянс і несподівану комбінацію цікаво викладених життєвих карт, які кардинально змінили існування цих сімей.

Важко було зрозуміти, як усе це сталося. Але на все Божа воля. Як склалось, так склалось…

Данило Кисіль працював у сфері, далекій від освіти. Щоденні оповідки дружини Євгенії про школу, розклад уроків, учительські плітки та інші маленькі інтриги йому були геть ні до чого. Ці розмови ніби притрушували його порохом учнівських зошитів, інколи він хотів аж стріпатись від непотрібної інформації. Та цього невидимого морального спротиву вона не зауважувала і ще щільніше обмотувала його павутиною нецікавого чужого життя. До слова сказати, цей словесний дріб’язок не дуже заважав їхньому нормальному подружньому співіснуванню.

Але в кожної людини хоч один раз у житті буває якийсь фатум. Так і в них.

…Одного разу директор запросив сім’ю Кісилів та товариство історика Ігоря до себе додому на зустріч Нового року. Сім’я Віталія жила в невеликому приватному будиночку, який після весілля молодятам подарували їхні батьки. На той час такий будинок вважався великим маєтком.

Новий рік зустріли весело, з танцями та різними забавами. Діти були порозпихані до дідів, бабів, і молодому товариству нічого не заважало відірватися від буденності та потрапити у святкову ейфорію. На цій вечірці вперше побачились і познайомились Данило Кисіль із дружиною директора – Дариною. І якщо серце – це двері кохання, то очі – дзеркало душі. Весь вечір вони не зводили один з одного зацікавленого погляду. І навіть більше, ніж приглянулись. У кожного в серце влучила маленька любовна колючка, яка постійно ятрила.

З того новорічного вечора їх переслідувало нестримне бажання бути разом. Вони з нетерпінням чекали наступних зустрічей і робили все, щоб таких приводів було більше. Потаємна любов почала будувати мости там, де їх не можна зводити. Але, на великий подив, у багатьох випадках такі споруди стоять довго, міцно і непорушно, якщо кохання є справжнім. Та простій людині отак зразу важко зрозуміти, яке це кохання, тим паче розгадати, справжнє воно чи ні. Неможливо з’ясувати і його походження. Від заобрійних печерних часів до сьогодні ще ніхто не зміг розтлумачити сутність цього почуття. Ніхто не знає, звідки воно раптово з’являється і куди зникає…

Директорові, правду кажучи, також віддавна подобалася його заступниця – Євгенія Кисіль. Він спілкувався з нею щодня і так звик до її товариства, що у вихідні йому весь час кортіло зателефонувати, щоб хоч на мить почути її голос. Він ледь стримував себе, щоб цього не зробити.

Спочатку вони збиралися на різні забави великим товариством, а потім їм було комфортно лише вчотирьох. Так тривало декілька років, поки в їхніх душах не назбиралася достатня кількість любовного трунку, від надлишку якого вони просто пропадали. Перше зітхання їхнього кохання було останнім зітханням їхньої мудрості. І правильно говорять, коли кохання заходить у двері, то розум вискакує через вікно.

На білому світі немає гіршого нещастя, як втратити здоровий глузд від любові, і ніхто, крім Всевишнього, не зможе відгородити людину від цього. Але Бог, на превеликий жаль, не займається такими дурницями, як любов. У цей час він одноосібно володіє всіма таємницями закоханої душі і лише з цікавістю споглядає за нею зі своєї величної недосяжності.

Потаємне кохання цієї четвірки було небезпечне, як розбуджений вулкан. Вони постійно потребували зустрічей. А коли довгий час не бачилися, то для них усе навкруги втрачало свій сенс. І навпаки, коли були разом, то їхні серця охоплював особливий щем, який неможливо ні описати, ні виміряти. Вони хотіли лише одного – спілкування і любові, від якої згорали. Та всі добре знають, що вогонь – прекрасний слуга, однак дуже поганий господар, бо руйнує все на своєму шляху. І головне, що робить це миттєво та безповоротно. Так трапилось і з ними. Полум’я свого позашлюбного кохання вони не змогли загасити…

Взаємний потяг минув критичну позначку бар’єра міцності, і всі почуття в одну хвилину прорвали греблю та вийшли назовні. Їхня інтимна родинна історія невдовзі стала «надбанням» широкого загалу та зухвалою підставою для тривалих дискусій.

А сталось ось що…

Вони святкували Восьме березня. Дітей, як зазвичай, відправили до батьків та розкошували вузьким родинним колом. Подружня любов вийшла з берегів, і вони з більшою пристрастю заглядали в очі чоловікам і дружинам товаришів, аніж своїм шлюбним партнерам. Перебували в такому захопленому стані, що кохання у своїй сім’ї, поряд із новими почуттями, було мов затерта монета, на якій зовсім не видно номіналу. Жодне вдавання вже не допомагало їм приховувати нову любов і, навпаки, зображувати стару, що вже згасла. Їхне кохання не потребувало ніякої дорожньої карти, воно наосліп, але впевнено торувало власну любовну стежину.