Людмила Когут - Якби все розпочати заново?

Одружені однокласники після закінчення школи товаришували сім’ями. У старости завжди в заступниках була Люба Батіг. Вона вийшла заміж за однокласника Ореста Коваленка. Поряд з ним сиділа довговолоса білявка Орися Сліпець зі своїм чоловіком Мартином Говірким. То була найбільш цікава подружня пара в їхньому шкільному товаристві. Зовнішньо гарні обоє. Вона екзальтована і завжди сексуальна. Вбиралась винятково у спокусливий одяг, яскравий, напівпрозорий, який, як магніт, притягував погляди і чоловіків, і жінок. Під цими перехресними зацікавленими поглядами вона почувалася пречудово, а від почуття своєї сильної жіночої харизми була ще більш балакучою та веселою. Вона була жінка-вамп, жінка-зірка із чудовим почуттям гумору, а він – мовчазна зануда «із сумно повішеним носом» над чорними вусами. Мартин оживав у розмові лише тоді, коли говорили про якісь матеріальні речі, які його раптово зацікавлювали. Але тільки-но миналась тема, яка зачіпала його меркантильні інтереси, він одразу ж згасав і, широко зіваючи, смикав за рукав дружину та, гугнявлячи в ніс, говорив:

– Орисю, пішли вже додому, бо мені завтра рано вставати.

Вона нервувалась. Їй хотілося ще посидіти між людьми, посміятись, випити чарчину і потанцювати. Мартин же ставав зовсім інертним і не проявляв ніякої зацікавленості до загального галасу. Та раптово знову оживав, коли тема нової розмови була дотична до його інтересів. Він майже ніколи не пив з ними, тому що завжди був за кермом. Навіть на цю першу ювілейну зустріч приїхав на своєму новенькому «Запорожці». В їхньому шкільному товаристві на той час ще ніхто не мав автомобіля. Це була неймовірна розкіш, яка викликала заздрощі в оточуючих. Дівчата з цього приводу глузували з Орисі:

– Ну, Сліпчиха, ти ж і балувана! Живете ж зовсім поряд! От скажи, чого ти запрягла Мартина приїхати на забаву своєю машиною?

– Та йому й чарки понюхати не можна! І яка для нього радість з такої вечірки?

– Сліпчихо, ти просто егоїстка!

– Ні, дівчата, Орися таки молодець. Погодьтесь, це треба мати неабиякий хист або, напевне, вроджений талант, щоб так мудро керувати чоловіком.

– Так, бо таку гарну блондинку треба носити на руках, а на шию вона вже видряпається та сяде сама. От дивіться, ми все пішечки та ніжками, а вона – тільки на машині. Наша ж ти королево!

Орися віджартовувалась, а коли хлопці пішли на перекур, то відверто пояснила:

– Дівки, припиніть! У кожній сім’ї є свої нюанси, так і в нас. Коли він перехилить чарку, то моя любов в одну хвилю переходить у ненависть! Так що мені більше на руку, коли він тверезий, тому ми їдемо на забаву машиною. Бо він добре знає мою думку щодо пиятики. Я вас попрошу, не чіпайте більше цієї теми при ньому, бо це наша невелика проблема. Він зараз нічого не говорить, а потім удома безжалісно висмокче з мене всю кров, і мені буде несолодко. Та й потім… Це на тверезу голову він німий та й німий, а п’яний – ну чистий вар’ят. Плете не раз такі дурниці, що страх Божий!

Прізвище (Говіркий) було наче насмішкою над його мовчазною вдачею. Мартинові більше б підходило прізвище Мовчун або Німий, як влучно приштампувала йому кохана дружина. Усі дівчата з класу дивувались, коли Орися ніби здуру вийшла за нього заміж, бо за складом характеру вони зовсім не підходили одне одному. Хіба що мали велику схожість у фінансових питаннях. Тут вони були, наче брат і сестра. І цікаво було те, що Орися постійно була його «босом». Можливо, і заміж за нього вийшла тому, що він був зручним об’єктом, піддатливим для її керівництва. Їй подобалося ним потурати, думала, що так буде завжди! Але це тільки другий рік, як вони побрались. Життя покаже своє. Може, і Мартин виставить ріжки, зубки, хто його знає. Далі буде видно. Так дівчата говорили між собою. Але поки що Орися Сліпець і Мартин Говіркий виглядали щасливими.

Біля них сиділа також дуже інтригуюча пара. Наївно-дитяча, пухкенька, невисока чорноволоска з блакитними очима Ромця Заяць та її чоловік – високий світлочубий Юрко Іванчишин. Зовнішньо вони зовсім не підходили один одному. Зустрічались і побрались, коли він відслужив армію. Вона любила його ще зі школи, чекала з армії. Для неї не було інших хлопців, і вона таки «зробила» його своїм чоловіком. Коли вона домоглася свого, дівчата жартували:

– Ромцю, ти діяла точнісінько за принципом: мені чужого не треба, але своє я візьму, чиє б воно не було і яого б мені не вартувало.

У школі Юрко зовсім не звертав на неї уваги. Незважаючи на це, вона, енергійна маленька чорнява «пампушечка», була наполегливим завойовником серця білявого здорованя. І, як не дивно, Ромця вийшла сміливим переможцем у цій війні сердець. Вона й досі дивилася на нього закоханими очима підлітка, а не дорослої жінки-дружини, кліпала довгими віями і кивала головою на знак згоди з кожним його словом. Це виглядало смішно. Дівчата кепкували з неї: