Ге Орій - Татку-у-у

– Марійко, будеш кумувати зі мною, – підморгував одній з сестричок молодий лейтенант.

– Ні. Краще я з Миколою, а до твого темпераменту підійде Люба, – зі сміхом відповідала та. – Тільки з її натурою можна витримати такого баламута.

А Люба, не звертаючи уваги на розмови, взяла дитину й притисла до грудей.

– Боже ж мій, яке ж воно худюсіньке! Не хоче їсти? А може, у пляшечку та соскою накормимо? Я ось принесла трофейну. Запасливий Мишко з самого Берліна віз – для своїх… майбутніх… А як почув про Петрика – передав.

Жінки заходилися біля пляшечки та соски. Невдовзі надійшла Мотря й панотець Дмитро, худий і такий високий, що стеля в хаті відразу стала нижчою. Від нього віддавало умиротворенням та силою духу. Молодь притихла.

– Давайте ж готуватися до хрестин, бо батюшці сьогодні ще в Сахнівку треба, – заквапила присутніх Ольга. Вона після отриманих похоронок звернулася до Бога і увесь вільний час проводила у церкві, ставши правою рукою панотця.

Куми з Петриком розмістилися у кутку під образами, а на столі поставили освячену воду та Євангліє з товстими гаптованими золотом палітурками. Дійство почалося.

Панотець повагом відкрив Євангліє… Густий, сильний, як на худорляву статуру, голос його відразу ж заповнив кімнату. Словам до Бога було затісно, і вони виривалися з приміщення, злітали в вишину. Люди у дворі зачудовано вслуховувалися в молитву, гамір стих. Здавалося, що вся вулиця, місто у повній тиші дослуховуються до слів панотця. Панотець продовжував і в якусь мить сталося перше чудо. Петрик, який весь час не припиняв тихенько скимлити – замовк. Він лежав у сильних Любиних руках і мовчав, лише стражденні, широко відкриті оченята його дивилися в стелю, немов вдивлялися у всесвіт, що ховався за нею.

З кожним наступним обрядом хрещення духом святості все більше й більше проймалися присутні. І після обмивання святою водою та благословення сталося ще одне чудо – очі дитини заплющилися. Люба з острахом прихилила голову до дитячих грудей – хлопчик дихав. Петрик спав! Галина, яка, було, кинулася до дитини, мало не зомліла від щастя.

– Нехай спить дитя Боже, – м’яко мовив панотець і дійство продовжилося.

Галина, яка уважно спостерігала за сином, помітила, що після «постриження», а особливо після «спалювання волосся», личко Петрика навіть порожевіло – а, може, їй так здалося, але те, що син вперше за кілька місяців спокійно спав, було беззаперечно. А коли дитині одягли освячений хрестик і передали їй на руки, не могла нарадуватися з умиротвореного обличчя малюка. Вона не залишилася на застіллі, пішла у другу кімнату, щоб не перервати спокій дитини. А Петрик продовжував спати, то збираючи, то розпускаючи смішні зморшки на лобику. Вперше за ці місяці заснула глибоким сном і Галина. Проснулася проте відразу ж, як дитина запхикала. Більшого щастя для матері не було – спостерігати за сином, який також вперше за ці місяці охоче смоктав цицьку.

На ранок другого дня зібралися сусідки у хаті Мотрі.

– Як синок? – Ольга нахилилася над малям. – Начебто посвіжів?

– Еге ж, вже три рази погодувала, – радо повідомила Галина.

– От і добре, от і славно, – пораділа з нею Надія. – Виходить, недаремно ми старалися! Тепер нехай побільше спить і їсть – ще той здоровань виросте.

– Аби тільки мамку добре годувати, щоб молоко не пропало, – висвічуючи очима після чарки, що приховала від учорашнього застілля, проспівала Мотря. – Але ж племінничок…

– Кумо, припини, обійдемося без того безпутнього небожа, – перервала її Надія. – А їжа буде: куми пообіцяли допомогти, і ми не залишимо матері напризволяще. Та начувайся, якщо будеш їжу на горілку міняти. Хоч ти й кума мені – не пощажу, ославлю на весь Корсунь, – додала суворо.

З лавки важко підвелася баба Горпина, повернулася до образів, перехрестилася, потім перехрестила широким хрестом Галину з сином.

– Живи охрещений довго. Бог так велів. А мені пора – багато тепер шлабих діток рожвелося, – і, важко спираючись на ціпок, старенька вийшла надвір, де вже чекала підвода з сусіднього села.

З докучливим дзижчанням, велика зелена муха відчайдушно билася об скло. Вона з останніх сил намагалася залишити нецікаве для неї приміщення бухгалтерії і вирватися на волю, на територію продбази звідкіля долинали звабливі запахи. Бухгалтер Галина відвела погляд від паперів і подивилася на крилате створіння. Потуги мухи викликали у неї бажання теж вирватися з нинішнього буття, щось поміняти у своєму існуванні. Але що, і як міняти?… Галина зітхнула й повернулася до тек з документами. Треба готувати квартальний звіт, часу залишалося зовсім небагато – всього кілька днів. Вона звично поправила комірця строгої кофточки, розгладила неіснуючі складки на спідниці й енергійно заклацала дерев'яними коліщатками рахівниці.