Яна Дубинянская - Проект «Міссурі»

Потім Андрій співав ще – з «ДДТ», з Гребенщикова, з Висоцького… Хтось підспівував, хтось слухав, хтось не дуже, хтось палив, хтось теревенив по кутках. Аліна все ще патякала про щось глобальне, Наталка обіймалася з довгим третьокурсником біля сміттєпровода, Герка з тихим бажанням косував на гітару, але співав захоплено, навіть азартно. Хлопці й дівчата, поступово набуваючи імен і облич, по черзі виголошували тости, й ми якомога голосніше, хто кого перекричить, репетували «дзень»… Загалом було класно. І до мене нарешті дійшло, що я не даремно поступив у цей супер-пупер МІІСУРО. Себто, раніше я не вважав, що сумніваюся, але, якщо так, то, значить… а, до біса все. Проїхали.

А потім Андрієва дівчина щось прошепотіла йому на вухо. Він зістрибнув з підвіконня, вона теж зістрибнула, поклавши долоні йому на плечі. Лише зараз я помітив, що Андрій та його дівчина вдягнуті не так, як решта. Я маю на увазі, не по-простому, як для гуртожитка, а… ну ви зрозуміли. М-да, я, здається, трохи перебрав: важко стало підшукувати слова, це в мене перша ознака.

– Усім хай щастить! – оголосив Андрій. – Гуляйте далі без нас. Шкода, здорово тут… може, я ще повернуся.

Дівчина зиркнула на нього – швидко-швидко – але осбисто мені стало зрозуміло: якщо він довезе її до дому й повернеться до нас, вона буде ревіти півночі. А може й ні, – це було б попсово, не в її стилі. Але байдуже. Я б на його місці не повертався.

– Андрій живе в общазі? – запитав я в третьокурсника Вовки, коли вони пішли.

Той знизав плечима:

– Деколи. Кімнату він тут має, інколи лишається ночувати. Взагалі то Андрюха має свою хату в місті, папахен купив. Папахен у нього… – Вовка присвиснув. Мабуть, хотів, щоб його й далі пристрасно розпитували. Але я особисто не по цим ділам, тобто, не люблю пліток. Тим паче, що до нашої розмови з усіх сил – вуха-локатори! – дослухалася Аліна.

Коли Андрій з його дівчиною пішли, вечірка миттєво згасла. Себто, ніхто не розходився, й тости виголошували, й Герка, заволодівши гітарою, підбирав щось, сидячи на підвіконні, здається, з «Металіки»… Не те. Я навіть почав потроху сунути до виходу.

Раптом почувся п’яненький Наталчин голос. Вона зверталася нібито до Георгія:

– Чуєш, як тебе там… Заспівай щось, га? А то сумно.

Герка помітно знітився. Пройшовся усім грифом з барре, тоді злабав на двох струнах «Турецького марша», – думав, що йому заспівати. Й придумав – щоправда, не дуже в тему.

– З класиків, – він прогиркався. – Старовинна студентська пісня.

Заграв ля-мінор перебором. І заспівав тихо, повільно, поступово підвищуючи голос і при тому трохи клеячи дурня:

– Поднявший меч на наш союз

Достоин будет худшей кары,

И я за жизнь его тогда

Не дам и самой ломаной гитары…

Ніхто його не слухав. Народ помалу розходився, інколи голосно гримали двері.

– Нафталін якийсь, – невдоволено пробурчала Наталка.

…А мені сподобалося.

Коли ранок починається з повернення додому, важко усвідомити, що це – ранок.

Заспаний охоронець з нічної зміни відімкнув сигналізацію з зовнішніх дверей і широко відчинив їх перед господинею. Покоївки ще не було, вона приходила близько сьомої. Перш за все Аліна заскочила на кухню, всипала в кавоварку кави й виставила таймер на двадцять хвилин. Потім подумала й перепрограмувала на п’ятнадцять. П’ятнадцяти вистачить з головою.

У ванній кімнаті вона скинула одяг просто на підлогу і влізла під контрастний душ. Холодно-гаряче-холодно; тілом побігли палюче-лоскітні хвилі, однак відчуття ранку все одно не було. Захотілося плюнути на все й прийняти гарячу ванну.

Зарепетувала мобілка – Аліна не відразу зрозуміла, звідкіля. Звичайно: сумка лишилася похованою під клубком одягу на підлозі. Перехилилася через край джакузі, спробувала дотягтися до неї; ага, якби ще руки були довшими на півметра… Інтелігентно вилаявшись, закрутила кран та плигнула на пружного килимка.

– Це я, – телефонував чоловік. – Де ти зараз?

– Звичайно, вдома.

– Чудово. Я зараз приїду. Треба проговорити кілька моментів.

– Давай, чекаю.

Перед тим, як одягнути теплий халат, Аліна покрутилася перед дзеркальною стіною. Останніх два тижні категорично не вдавалося викроїти часу на тренажерний зал, і безперечно, за найближчих три місяці просвітку їй не бачити. Нічого, вона поки що може собі це дозволити. Ані грама зайвої ваги, ані сантиметра целюліту. Півкругла риска на животі дає зрозуміти, де в майбутньому очікувати появу складки, – але до самої складки ще далеко. Втім, добрий комплекс масажу їй не завадить. Одразу після виборів.