Яна Дубинянская - Проект «Міссурі»

Індивідуальна співбесіда

Медалісти й пільгові категорії абітурієнтів складають іспити на загальних підставах. Зарахування за контрактом строго обмежене. Студентам надається стипендія у розмірі прожиткового мінімуму, мешканці інших міст забезпечуються гуртожитком.

МІІСУРО – інститут, доступний кожному, хто має інтелект!

Наші випускники – люди, від яких залежить Майбутнє!

Саме вони змінять світ!

– Гендальф, – відрекомендувався я.

Тільки не подумайте, що я толкінутий. Себто, творчість Професора, звичайно, поважаю й на іграшки ходив декілька разів, – але не фанатію, як дехто. Просто, мене всі так називають. І друзі, і в школі… звали. І взагалі, погодьтеся, «Гендальф» звучить набагато крутіше, ніж «Сашко». Й запам’ятовується одразу. Можу собі уявити, скільки тут сашків.

Усього на курс набрали двісті п’ятдесят чоловік. Я чув, перший набір трирічної давнини був сімдесят, але відтоді МІІСУРО розкрутили до непристойності. Коли поїду додому на канікули, стану мільйонером: так багато народу сперечалися зі мною на десятку, що не пройду. Все-таки вісім з половиною на місце. Й мама намагалася вплинути, вона в мене панічно боїться армії, хоча взагалі-то прогресивна.

Не те, щоб мені було соромно йти до нашого містечкового філфаку під її крильце, як вона думала. Просто, ви знаєте, тягне відчути, як воно: від тебе особисто залежить майбутнє, тобто, Майбутнє з великої літери. Та й у світі я, чесне слово, з задоволенням щось би та змінив.

Безперечно, я в курсі, що реклама – рушій торгівлі і т. д. і т. п., але єдиний спосіб дізнатися правду у будь-якому випадку один – перевірити самому. Ну, й хотілося ж довести всім, що Гендальфові не слабо.

Математику я списав геніально. Не зі шпаргалки чи бомби, а з товстелезної книжки для дванадцятого класу. Коли тітки з комісії ходили між рядами, то притискав її коліном до столу: там по периметру облавок сантиметрів десять – якраз. Звичайно, облавка могло й не бути, – якби, скажімо, посадили не в тій аудиторії, де була консультація, – але хто не ризикує… далі ви самі знаєте.

На географії проблем не було – я завжди її любив, через мапи. А от з історією стався облом: на іспитах я звик виїжджати на нестандартних трактуваннях подій і особистостей, а тут складали за тестами, суцільні дати.

Спробував списати у стриженого дівчиська, що сиділо переді мною, – закрилася, зараза. Тоді я вирішив іти ва-банк і, підгледівши на незакритому краєчку аркуша її ім’я – Аліна, чемно звернувся з проханням підказати мені певну дату. Стрижена гмикнула: мовляв, знайшов ідіотку. Але потім озирнулася через плече, ковзнула поглядом по моїх записах – й підказала, при тому знущально дала зрозуміти, що я все одно їй не конкурент. Можливо. Але завдяки тим півтора балам мені вдалося прослизнути в наступний тур; при нагоді треба подякувати.

На іноземній мові захотів вимахнутися й подався в іспанську групу, хоч англійську знаю краще. І ледь не зрізався на дієсловах – та ледь-ледь не рахується. А за останній іспит я й не хвилювався – мамина школа. Ще до від’їзду я пообіцяв їй: якщо дотягну до твору, то напишу як слід, а не як думаю; а напередодні повторив цю обіцянку по телефону. Четвірка, та й то з-за якоїсь пари ком.

Але головні приколи почалися, звичайно, на фінальній співбесіді. Тоді нас лишилося вже небагато, чоловік чотириста. Якщо врахувати, що дві третини поприходили з батьками, а дехто прихопив бабусь-дідусів-жучок, то в коридорі не було де яблуку впасти. Й покурити не вийдеш, бо можуть викликати в будь-яку хвилину. Зрештою, на момент моєї з’яви перед ясні очі комісії я вже був готовий заявити, що мене звуть Гендальфом і на цій підставі я хочу керувати майбутнім, а також змінювати світ. Запросто.

Але нічого такого мене не запитували – себто, ні імені, ні високих прагнень. Їх цікавило інше: наприклад, як міцно я сплю вночі. Яку музику слухаю. Чи боюсь я височини й глибини. Кого з родичів вважаю головним авторитетом (можна подумати, у мене великий вибір!). Ще заставили зчепити пальці замком, а тоді скласти руки в позі Наполеона… Маячня якась. Я був геть спантеличений.

Але ще більше здивувався, коли наступного дня таки знайшов своє прізвище у списках. Ген-ген унизу. За номером двісті сорок сім.

– Гендальф.

– Георгій. Гера.

Хлопець, що стояв праворуч, був у джинсах, довговолосий і з сережкою в лівому вусі. Державний гімн він теж поважав не настільки, щоб не познайомитися з однокашником, – тим більше, що ми стояли в другому ряду й особливо не світилися.