Сергій Зінченко - Послання з підземелля

– У чому це виражається? – передав Другий.

– Формується планетна кора, вирівнюються параметри динамічної рівноваги. Ядерні процеси стабілізуються, що дозволяє сформуватися статичним твердим поверхням, на основі яких і буде створюватися кора планети.

– Скільки часу потрібно буде для встановлення та стабілізації динамічної рівноваги? – передав Перший.

– За нашими вимірами часу, близько трьох сотень поворотів наших Сонць.

На Альта – Омера заселені жителями планети оберталися значно повільніше за планети відвіданої Сонячної системи. Якщо припустити, що третя планета відкритої Сонячної системи оберталася за один період, то така сама за відліком планета Альта – Омери робила один оберт у тисячу разів повільніше.

– Тобто ми можемо зробити ще декілька обертів навколо Сонця і рушати додому? – перепитав Перший.

– Так, всі характеристики я відсканую та зроблю первинну обробку. Все інше доробимо вдома. Для цього нам потрібно максимум три витки, – уточнила Третя.

– Добре, проводь спостереження, я уточнюю маршрут.

Космоплан вже перейшов на витягнуту еліптичну орбіту, яка давала змогу охопити велику частину площі Сонячної системи. Аса направляла телеметри у різні сторони космосу, передавала Навігатору попередньо оброблені дані.

– Перший, попереду велика концентрація нейтронів! – тривожно передав Другий.

– Заглуши реактор, посиль його захист, – подав команду Перший. – Я змінюю курс. Підключаю Навігатор.

Космоплан здригнувся, наче не хотів сходити з прокладеного маршруту. Але, керований твердою рукою, почав змінювати курс.

– Перший, реактор виходить з – під керування, – передав сигнал тривоги Другий. – Захист не встигає нейтралізувати нейтрони. Небезпека першої категорії!

Тут запрацював Навігатор. Металічним голосом передав: Команді перейти у планетарний модуль. Управління беру на себе. Космоплан переходить у аварійний політ!

Це означало, що космоплан попав у критичну ситуацію, яка загрожує безкінечності екіпажу. Далі команда вже не зможе без ризику для себе перебувати на борту корабля. Перший наказав всім перейти у модуль. Тільки за останнім членом команди закрився люк модуля, запрацював енергоблок і модуль від’єднався від головного корабля.

Модуль швидко набирав швидкість, віддаляючись від головного корабля, якому залишилося жити лічені хвилини. Це вже знали всі члени екіпажу. Хоча в слух цього не говорили. Поки що не було випадків, щоб Навігатор помилився і перебільшив ризики. Хіба що Навігатор щось придумає і корабель трохи протримається. Але те, що реактор вийшов з – під контролю, було доведеним фактом. Хоча реактор і не був основним енергорушієм, але він давав енергію для роботи гравітатора. І, незважаючи на відлагоджену систему захисту, реактор був найслабшою ланкою космоплана. Його робота залежала від концентрації нейтронів у активній зоні. Коли вона стабільна, реактору ніщо не загрожує. Але із збільшенням концентрації нейтронів реактор міг перейти у неконтрольований режим роботи. Хоча реактор і був захищений декількома антинейтронними екранами, але саме тут була найслабша ланка цього рушія. І ця найслабша ланка якраз і підвела. Хоча вірогідність появи такої концентрації нейтронів, яка цього разу зустрілася на шляху космоплана, була досить мізерна, але вона трапилася.

Третя слідкувала за траєкторією руху головного корабля. Навігатор вів корабель у сторону третьої від Сонця планети. Корабель вже слабо слухався команд Навігатора. Під дією тяжіння планети швидкість збільшувалася. Перший намагався через системи телеметрії модуля відновити зв’язок із Навігатором, але марно. На екрані телеметра було видно, як космоплан наближається до диска планети, проходить до центру круга. І ось!..

Екіпаж космоплана довго проходив тренування та відбір для польоту. Всі параметри кандидатів були відскановані та приведені до одного рівня. Такі поняття як жалість, переживання, біль за втраченим не спостерігалися під час проведення випробувань. Але тут! На екранах модуля, наведених на третю планету, стало видно, як у одному місці на поверхні виник яскравий спалах. За ним піднялася темна хмара, яка закрила майже половину видимої поверхні планети. Всі члени екіпажу прикипіли до екранів. Сяйво над місцем падіння трималося ще деякий час, потім стало спадати. Натомість темна хмара попелу та пилу все дужче і дужче накривало планету. Аж поки весь круг молодої планети не сховався під сірою пеленою пилу.