Василь Базів - Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

На тлі вибуху емоцій до промовця підійшла якось непомітно і нишком його секретарка і поклала перед ним файл із документом. Поки людство гратулювало Україну, Братів пробігав очима терміновий міністерський циркуляр.

Поки гості, поволі затихаючи, підходили до святкових столів, які вгиналися від знаменитих українських вареників в асортименті, генконсул стояв як вкопаний. Його щойно тріумфуючим обличчям враз поповзла пелена скам’яніння, яка відтворювала назовні нещадне душевне потрясіння. Повідомлення, вручене прямо на ораторській трибуні, справило на консула ефект емоційної бомби. Хитаючись від запоморочення та тримаючись навмання за кути святкових столів і розпашілих гостей навкруж кожного з них, він шукав виходу звідси, мало не навмання ноги, так само задеревілі, понесли його подалі від того місця, де щойно під цими ж ногами вивершувався, можливо, пік його життя.

Григорій, здається, уже не чув, як гомонить вселенський вулик. Його свідомість переносилася прямо на очах із піку національного і його особистого тріумфу в інший світ, невідомий цьому торжествуючому людству.

Прикарпатський санаторій для ветеранів визвольних змагань був сповнений гомоном та багатолюддям. Доволі розлогий майдан, який звідусіль оточували готельні корпуси, що неначе переростали в узвишшя навколишніх карпатських бескидів, міг помістити, як на авансцені, кілька тисяч дійових осіб історичного дійства. Саме у такій іпостасі й перебували ті, що зійшлися тут однієї нерядової днини.

Ціною неймовірних зусиль, долаючи несамовите пручання столиці, місцева влада спорудила цю здравницю кілька років тому для тих, хто у всі роки московської окупації, та й тепер, на десятому році існування незалежної України, для більшості зрусифікованих та інфікованих більшовизмом громадян залишалися ворогами.

Санаторій – і для бандерівців? У кожній країні ця даність справді звучала б як дань держави тим, хто за неї життя віддавав. Але бацила московської пропаганди була настільки глибоко впаяною у масову свідомість, що вершила неймовірне – ворогами у своїй країні залишалися ті, хто все життя боровся за неї.

Бандерівці. Невпокорені ні партизанською війною упродовж десятиліття опісля перемоги Сталіна над Гітлером, ні півстолітнім мордуванням на нарах ГУЛАГу. Але сила історичної справедливості брала своє. Свобода невблаганно повертала на п’єдестал своїх героїв. Коли в історичній механіці закладено механізм об’єктивної незворотності, вона, ця пружина, неодмінно розпрямиться, розкидаючи вусібіч нікчемних веслярів супроти вітру. Бо як би не мордувалися у безнадійному занятті впихання неотесаних палиць у змащене кров’ю колесо історії, віз поїде далі.

З нагоди ювілею України, за яку воювали її уже посивілі сини, з’їхалася сюди, до підніжжя Карпат, на Всесвітній збір Булава ОУН-УПА зі всіх континентів. Чи не вперше їх не таврували, а вшановували, їх не переслідували, а їм вклонялися. Іменем України, якій вони присвятили життя. Вони практично вперше були у такій ролі героїв, бо усе життя, від юних літ до теперішніх, поважних, вони тільки й чули у свій бік прокляття і погрози. А тут – пошанівок і уклін.

Як це заведено спокон віків, після офіційних урочистостей із промовами і нагородами у дворі санаторію накрили для ветеранів-вояків щедрі святкові столи. Зворушені подією та збуджені частуванням вояки поважного віку не по літах жваво виспівували повстанські пісні своєї ратної молодості:

А з іншого столу лунає:

Раптово гомінку панораму сп’яніння від сердечного патріотизму і аж надто сентиментального у поважному віці розчулення розірвав жіночий вереск, що неочікувано виявився гучнішим за багатоголосе святкування. З одного із балконів прямо звисала, неначе вражена блискавкою, прибиральниця санаторію Гануська.

Її голосіння, схоже на похоронні плачі, запровадило вояцьке свято у якусь незбагненну впадину тривоги. Невже так і не прийшло свято бодай раз, бодай запізно на їхню повстанську вулицю? Невже до кінця днів ворог йтиме по кривавих слідах? Невже здобута чи радше подарована враз свобода – лише омана, як ця тканина наруги чи жалю, що колишеться над похиленими враз головами розчулених вояків?!