Так то тривало доти, поки вся родина Рубінштейнів не пересвідчилася остаточно, що їхнього нещасного родича скосила унікальна і надзвичайно рідкісна для жидів недуга – алкоголізм. Та так скосила, що якогось вечора, коли Зеник у родинних справах був десь поза Львовом, Самуїл, перебуваючи у стані глибокого відчаю, що не може знайти свого кумпля, невідомо яким робом опинився на Кульпаркові.
Вся та пригода мала б залишитися в таємниці, але вона зненацька завдала страшного удару по слабкому серцю старого Соломона Рубінштейна, і той удар був такий моцний, що старий невдовзі помер. А що він до нестями любив свого нещасного синочка Самуїльчика, і до останньої миті надіявся, що той схаменеться, що все у нього ще налагодиться в житті, то й зробив його спадкоємцем усіх своїх статків.
Спочатку родина Самуїла намагалися контролювати фінансові витрати свого безталанного родича. Та справи фірми й без того йшли вкрай зле. Багато що залежало тільки від волі власника, і кредитори, відчувши цю слабинку, були невблаганними: або – або! Правдою було й те, що фірма ця, хоча й опинилася в жалюгідному стані, та все ж на підприємницькому ринку ще зберігала до себе інтерес, залишаючись і далі ласим шматочком.
Врешті родичам Самуїла якось вдалося заборонити йому без їхньої згоди порядкувати фінансами фірми. Але такий крок лише погіршив загальну ситуацію. Самуїл почав позичати невідомо де, невідомо в кого, роздаючи направо і наліво підозрілі векселі. А потім він шукав свого коханого Зеника, і починалося невеселе свято з присмаком невтішної гіркоти за нерозділеним коханням до такої недосяжної Рахілі. Самуїл все розповідав та все виливав із себе потоки гірких слів та сліз. А Зеник мусив то все слухати і співчувати нещасному Самуїлу.
Дійшло до того, що Самуїл став позичати гроші у Зеника також. Знаючи достеменно всю ту історію з тими позичаннями і передбачаючи, чим то все могло би скінчитися, Зеник вирішив сам звернутися до його родичів з пропозицією доброчинного ґешефту. Нехай уже він, Зеник, опікуватиметься їхнім Самуїлом, якщо той так прикипів до нього. Але Зеник хотів би мати якісь гарантії, що його гроші й зусилля компенсуються.
Фірма «Соломон Рубінштейн і син» одною ногою вже стояла на межі банкрутства і родичі Самуїла відчайдушно розробляли плани можливого порятунку. Але й із Самуїлом треба було щось теж вчинити. Тож пропозиція Зеника виявилася надзвичайно доречною. Тому Зеникові запропонували під заставу отой старий, занедбаний склад, який не використовувався ще за життя старого Соломона.
Радості Самуїла не було меж! Бо виходило так, що Зеник відтепер мовби ставав його компаньйоном. А родичі на якийсь час здихалися клопотів із Самуїлом. Він щовечора пунктуально з’являвся у супроводі Зеника, нікого не турбуючи, опинявся у своєму ліжку і тихо, мирно засинав.
Невідомо скільки б воно ще так тривало, але все частіше Самуїл, з невідомих причин не зустрівши свого Зеника по знайомих кнайпах, знову і знову опинявся на Кульпаркові. Врешті опинився він у тому закладі остаточно. Бо вже перебував у такому стані, що випускати його серед людей було б небезпечно. Зеник роки два навідувався до нього, приносив якісь смаколики. А одного сонячного дня Самуїла не стало – помер від туберкульозу.
Все рухоме і нерухоме майно фірми «Соломон Рубінштейн і син» було продано за борги. Нові власники спробували забрати у Зеника склад, але той навідріз відмовився просто так віддавати склад і поставив питання руба: або повертають йому витрачені на покійного Самуїла гроші і фінансово компенсують увесь змарнований на нього час і зусилля, або відмовляються від претензій на те приміщення.
Зеник Смага – то був ще той батяр! Зовні такий добрий, лагідний, привітний, що й хробака не образить, він тим своїм виглядом багатьох уводив в оману. Кому здавалося, що з нього можна шнурки вити – ага, якраз!.. Внутрішньо Зеник Смага був хлоп твердий, як мур! І коли надумав домогтися свого, ставав непоступливим як бик, затятим і таким, що краще цофнутися йому з дороги на бік!
Так і сталося. Родичі спробували судитися, але програли, і Зеник несподівано став повноправним власником омріяного приміщення складу. Нарешті його підприємницький дух заграв усіма фантастичними ритмами та акордами. Зеник знайшов свою нішу, в якій міг розкрутитися його талант на всю потужність. Матінка Природа щедро обдарувала Зеника чудовими організаційними здібностями. І якби ж то Зенику більше пофортунило в житті, і дав би йому Бог вродитися не тут, а, скажімо, в Італії, Німеччині або у Франції, то став би там наш Зеник успішним музичним продюсером, або ж особистим імпресаріо якої-небудь світової знаменитості, власником музичних студій, концертних зал, симфонічних оркестрів, музичних театрів. Бо весь його музичний талант витав саме у цій, такій не дуже шанованій у колі митців підприємницькій сфері.
Читать дальше