Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

Зеник терпляче вичікував. Добре знав – рано чи пізно то мусить статися. І цей час настав. Енвер сам прийшов до нього. Стояв на бетонній долівці його закладу якось невпевнено, похнюплено, у довжелезному, завеликому як на його щуплу фігурку сірому плащі, ховаючи руки в глибоких кишенях, і розглядав Зеників дансинг, порожню наразі сцену.

Досі Енвера стримувало те, що Зеник був українцем і знався з львівськими батярами, а це могло б спровокувати зайвий інтерес з боку влади, особливо поліції. Зеник свято запевнив понадміру обережного Енвера і навіть заприсягся усіма найтвердішими батярськими клятвами, що з львівською владою у нього ідеальні стосунки, а всі дільничні поліцаї у нього в кишені, після чого юридичні справи вони владнали і підписали папери напрочуд швидко.

І от сьогодні – особливий день, справжнє свято, другі уродини старого Зеника. Відбулася прем’єра, перший виступ Енвера Булфара з його новим, повністю укомплектованим оркестром! Для Зеника то була найдорожча мить щастя – почути Енверову трубу на своїй сцені зі своїм оркестром! Така то була мить щастя, що йому здалося – більше таке не повториться, і в своєму житті він уже не зможе ніколи ні відчути, ні пережити чогось подібного.

Оплески, свист, схвальні вигуки не вщухали. Публіка шаленіла від непідробного задоволення, від справжньої насолоди. Ось на авансцені знову з’явився Енвер. Овації в залі з новою силою підірвали всю публіку. Енвер, розчахнувши руки, тримав у одній свій коштовний інструмент і, ніби обіймаючи кожного з присутніх, обвів широким жестом увесь простір зали й вклонився вдячній публіці. І ніби не відпускаючи ту хвилю найвищого захоплення, за невловимим помахом невидимого диригента, оркестр завзято вшкварив латиноамериканську самбу. Всі присутні в залі зірвалися з місць і, перекидаючи по дорозі стільці, повискакували на танцювальний пляц та й поринули в ритми запального, модного танцю.

Про надзвичайну майстерність музикантів Зеникового оркестру слава Львовом ширилася дедалі більше. Тривав стійкий запит на концерти та виступи, відповідно – кишені тих музикантів, яким ще вчора крім жебрацького вуличного музикування, нічого більше не світило, наповнювалися дзвінкими золотівками. А все то – добрий геній всіма шанованого пана Зеника! Дай йому Боже довгих і щасливих літ життя! Достатку і міцного здоров’я! Щастя й радості! З роси і з води!!!

І музиканти сповна віддавалися шаленству музики, чесно відпрацьовуючи всі ритми бойових танців зулусів, акорди і такти незнаних нетрів дикої Амазонки вкупі з африканськими джунглями та спекотними саванами кратеру Нґоро-Нґоро.

Жвавий танець нарешті скінчився, вимотавши майже всю енергію з ошелешених відвідувачів. Знеможена публіка, кволо аплодуючи, пленталася до своїх місць. Всі потребували короткого перепочинку, доброї випивки та закуски.

Ось і сам пан Зеник у дорогому, елегантному світлому костюмі з яскравою краваткою-метеликом, задоволено піднімався на сцену. Гарно кланявся на всі боки чисельній публіці, підносив догори долоні, лагідно припрошуючи втихомиритися і дозволити йому промовити кілька слів. Зеник підійшов до рампи, де на важкому металічному штативі незграбно стовбичив мікрофон, що скидався на великого павука-хрестовика, який чатує на здобич посередині своєї павутини. Не скидаючи зі свого обличчя посмішки, Зеник театрально здивовано закотив брови догори й ошелешено розглядав це диво техніки. Потім прокашлявся. Залою одразу пролунав гучний звук, який викликав серед публіки регіт задоволення.

– О!.. Працює, до холєри! – Радісно розпочав свою промову Зеник. – Рухаємося в ногу з часом! Маємо теперка і в нашому улюбленому льокалі перший у Львові мікрофон! Хе-хе-хе!.. – І Зеник гучно у нього заплескав.

Моцний ляскіт оплесків, вкупі зі щирим реготом пронісся по залі, змушуючи публіку підтримати той черговий Зеників бзик. Ото вже той Зеник бзденькнув! Перший у Львові мікрофон! Ха-ха-ха!.. Та який то перший!.. Але хай вже старий тішиться! Той Зеник вічно любить фраєрство скорчити, як у воду пукнути. Далі оплески в залі супроводжувалися бадьорими вигуками з місць.

– Зенку, не кремпуйся! Гони віци, Зенку! Віци давай!..

– Вали кавали, Зенку! Кавали відпускай!..

Зеник з розумінням прикрив повіки своїх банькатих очей, закопилив губу і, ствердно кивнувши головою, заспокійливо замахав піднятою рукою.

– Ціхо-ціхо!.. Буде, буде!.. Всього нині буде досить – і віців, і кавалів!.. Та насамперед для нашої поважної публіки в такий феноменальний вечір буде багато доброї музики і чарівного співу! Так, панове?! – І на цій фразі Зеник рвучко з вказівним пальцем розвертається до музикантів оркестру, а ті, мов по команді, вмочили пару запальних тактів у гучному супроводі барабанів.