Шарлотта Робесп’єр - Кредо (збірник)

Мої тітки і я докоряли йому, що він часто буває неуважний, заглиблений у себе під час зустрічей з нами. Справді, коли ми грали в карти або говорили про щось незначне, він усамітнювався в якомусь кутку, сідав у крісло і поринав у роздуми, так ніби нікого навколо не існує. Між тим він був за своєю природою веселою людиною, умів жартувати і не раз сміявся до сліз.

Максиміліан мав спокійну вдачу, він нікому не завдавав неприємностей і мав такі ж бажання, що й інші люди. Скільки разів тітки мені казали: «Твій брат – ангел; він має усі моральні чесноти, отже, він народився, щоб бути обдуреним і стати жертвою негідників».

Утім, не потрібно думати, що ця м’яка вдача, ця благодушність виключали непохитну твердість характеру мого старшого брата. Навпаки, він мав силу волі і нестримну енергію. Його керівництво на чолі уряду впродовж близько двох років довело, що він був сильний, наче бронза і граніт. Однак ця енергія, ця непохитність змішувалися у ньому з такою привітністю, що зачаровувала усіх, хто бачив її зсередини. Нехай всякий, хто бачився з Максиміліаном, спробує це заперечити. Усі, хто контактував з ним особисто, хто бачив його у ті хвилини, коли він виливав душу і показував її такою, як вона є, визнають, що ніхто не керував урядом більш сильною рукою і також ніхто не був м’якшим і стриманішим у приватному житті. Як це пояснити? А так, що поруч з вишуканою чутливістю він мав глибокі переконання, і коли йшлося про ці переконання, вони підкорювали усе навколо.

Люб’язність мого брата у стосунках з жінками викликала симпатію з їхнього боку. Деякі з них, на мою думку, мали до нього більш ніж звичайні почуття. Одна з них, панянка Дезорті, покохала його, а він її. Тато цієї молодої особи був одружений вдруге з однією з моїх тіток. Від першого шлюбу у нього було двоє синів і три дочки. Коли мого брата обрали депутатом до Генеральних штатів, він вже два чи три роки припадав за панночкою Дезорті. Кілька разів поставало питання шлюбу, і, мабуть, Максиміліан одружився б з нею, якби не голоси співвітчизників на виборах, які висмикнули його з принад приватного життя і жбурнули у вир політичної кар’єри. Панянка Дезорті заприсяглася, що буде належати лише йому і нікому більше, втім не додержала своєї обіцянки і під час сесії Установчих зборів віддала свою руку іншому. Мій брат нічого не знав про клятвопорушення, поки не повернувся до Арраса по закінченню Зборів; він був сильно і болісно ним вражений.

Завдяки своїм успіхам в адвокатській діяльності Максиміліан познайомився з багатьма представниками аристократичного класу. Він був у їхньому колі дуже популярним. Провідні родини Арраса були щасливі приймати його в себе. Якби мій брат любив багатство та почесті, то без особливих зусиль зміг би задовольнити свої пристрасті та одружитися з багатою спадкоємицею Арраса, однак його безкорисливість та байдужість до того, що стосується його власних справ, завжди відганяли від нього цю ідею.

Він мав багато друзів, яких дуже любив. До їх числа належав п. Лєдюк, адвокат, що вийшов на пенсію, людина з визначними заслугами; п. Еме, настоятель катедри Арраса, якого приятелі прозвали «мудрець»; п. Девік, настоятель у тій же катедрі, який був викладачем у колежі Людовіка Великого під час навчання там Максиміліана; вони, як брати, любили один одного; п. Бюіссар, дуже поважний вчений; пани Лянглюа, Шараман, Ансар та інші – молоді та дуже талановиті адвокати. Мій брат вважав, що може також зарахувати до числа своїх друзів панів Дерюзе – генерального адвоката, Дюбуа-де-Фоссо, який згодом став мером Арраса, та інших; втім, пізніше він дізнався, що їхня дружба була нещирою.

Я назвала імена його справжніх і несправжніх друзів. Однак я промовчу про імена його ворогів, а він їх мав. Хто б міг подумати, що така м’яка людина, з такими милими манерами може мати ворогів? Це тому, що він був вартий поваги, і великої поваги, а є люди, які не пробачають в інших те, що викликає повагу, як певні жінки не пробачають вроди, яку бачать в інших жінок. Коли моєму братові казали, що він має ворогів, він не хотів у це вірити; він казав: «Що ж я їм зробив?» Я добре знаю, що він зробив кільком з них, з якими не хотів товаришувати, тому що вони демонстрували непристойну поведінку чи у нього були сумніви стосовно їхньої порядності. Можна звикнути до думки про несправедливість людей, коли знаєш, що більшість ворогів мого брата нарікали лише на те, що він не помітив їх на вулиці і тому не привітався з ними у відповідь. Максиміліан був дуже неуважний чи, радше, завжди заглиблений у себе [Сестра Максиміліана Робесп’єра, під час однієї з наших розмов, розповіла мені, аби показати, до якої міри її брат є неуважним, як він одного разу повернувся додому пообідати, коли стіл ще не завершили накривати; суп вже було подано; він сів за стіл і, не звертаючи уваги на те, що тарілки ще не подали, набрав собі ложку юшки і вилив на скатертину. – Л. ]. Часом він проходив повз своїх близьких друзів і не помічав їх. Ось що дало привід звинуваченням у пихатості, висунутим проти нього ворогами. Пихатий! Той, хто бачив у людях лише братів! Той, хто був найпалкішим поборником рівності! Ось таким чином завжди спотворювали його характер і наміри і приписували йому злочини у найневинніших речах.