Шарлотта Робесп’єр - Кредо (збірник)

Мені не відомо за яких обставин мій старший брат познайомився з Жан-Жаком Руссо. Але відомо, що він мав з ним зустріч. Я б зовсім не знала про цей випадок з життя Максиміліана, якби не «Присвята манам Жан-Жака Руссо», яку він написав по смерті філософа з Женеви.

Максиміліан закінчив вивчати право і став адвокатом Паризького парламенту. Він мав особливу прихильність до професії юриста; я часто від нього чула, що немає на світі більш величного ремесла, коли ставитись до нього по-людськи і не шукати собі вигоди. «Захищати пригноблених від їх гнобителів, – казав він, – бути на боці слабких проти сильних, що тиснуть на них і експлуатують їх, це обов’язок кожного серця, не зіпсутого егоїзмом і корупцією». «Присвячувати себе ближнім настільки приємно, – додавав він, – що я не розумію, чому існує стільки нещасних, що залишились без підтримки, без захисту. Як про мене, справа мого життя – допомагати стражденним, переслідувати своїм каральним словом тих, хто без почуття жалю до людей насолоджується і радіє від страждання інших. Я буду дуже щасливим, якщо успіх увінчає мої слабкі зусилля і якщо у винагороду за мою відданість і самопожертву пам’ять про мене не буде заплямованою наклепами гнобителів, з якими я боровся».

Нещасний Максиміліане! Ти казав чисту правду; вороги народу обмовили тебе з усіх боків, а їхня брехня настільки успішна, що народ, якому ти себе присвятив, не визнає тебе, мабуть, і досі.

Повернення Максиміліана Робесп’єра до своєї родини. – Початок діяльності у колегії адвокатів. – Його безкорисливість. – Його спосіб життя. – Його особисті звички. – Його захоплення панночкою Дезорті. – Його стосунки з аристократичними колами Арраса. – Його друзі й вороги. – Товариство мистецтв і наук міста Мец удостоює промову Робесп’єра нагородою. – Товариство «Розаті» і академія Арраса приймають його до числа своїх членів. – Оґюстен Робесп’єр. – Портрет двох братів. – Максиміліана призначають до складу кримінального суду Арраса. – Його обирають депутатом до Генеральних штатів. – Думка Мірабо про Робесп’єра.

Повернення Максиміліана до своєї родини, в лоні якої він хотів облаштуватися, було для усіх святом. Наші друзі плакали разом з нами від зворушення. Мого брата усі любили. Усім була відома м’якість його вдачі і чистота його серця, і кожен дорожив дружбою з ним.

Він дуже гідно розпочав свою кар’єру адвоката. Його перші промови в суді привертали загальну увагу. Я часто запитувала себе, що послужило причиною великого успіху мого старшого брата як адвоката. Максиміліан був дуже талановитим, його мова була легкою, логіка переконливою, але я не думаю, що лише завдяки цим видатним якостям він заробив собі добре ім’я: на мою думку, головне цьому посприяв вибір справ, за які він брався. Він обирав собі лише справедливі справи і відмовлявся від тих, що не відповідали цьому критерію; ось чому він майже завжди їх вигравав. Йому доручили ряд дуже серйозних процесів, під час яких він проявив неабиякі здібності.

Я бачила, що він завжди був безкорисливим у своїх діях. Коли його клієнти приходили проконсультуватися стосовно якоїсь спірної справи, він скоріше радив їм шукати можливості узгодження розбіжностей і примирення з протилежною стороною, аніж схиляв їх до судової тяганини. Він брався за захист бідних і часто допомагав їм грошима, замість того щоб вимагати гонорар. Часом протилежні сторони в одному і тому ж процесі наполегливо просили взятися за їхню справу. Максиміліан не вагаючись обирав з обох ту, чиї вимоги виглядали більш обґрунтованими, хоч би вона була біднішою і хоч би ризикував при цьому не отримати жодної винагороди. Це свідчить про те, що він не спекулював своєю професією, а підпорядковував усе питанню справедливості. Ось чому про нього казали, що він – «опора пригноблених і месник невинних».

Мушу зануритись у деякі подробиці способу життя, який обрав собі Максиміліан.

Він багато працював і проводив у своєму кабінеті левову частку вільного від судових обов’язків часу. Він вставав о шостій-сьомій і працював до восьмої. Потім приходив його перукар зробити зачіску. Далі він мав легкий сніданок з молочної іжі і повертався до роботи до десятої, тоді вбирався і відправлявся до суду. Після засідання він приходив на обід, їв мало і пив лише воду, до якої додавав трішки вина, він не мав особливих гастрономічних вподобань. Я багато разів питала, що б йому хотілося з’їсти на обід; він відповідав «не знаю». Він любив фрукти, і єдине, без чого не міг обійтися, – це без горнятка кави. Після обіду він виходив на годинну прогулянку або когось провідати. Тоді повертався і знову зачинявся у своєму кабінеті до сьомої-восьмої; решту вечора він проводив з друзями або з родиною.