Шарлотта Робесп’єр - Кредо (збірник)

О брати мої! Мої дорогі й бідолашні брати! Скільки ж вам довелося страждати, бачачи у людях стільки підступності! Ви б страждали ще більше, якби знали, що брехня ваших ворогів увінчалася успіхом, на який вони сподівалися. Та ви не могли такого передбачити: ваша совість запевнила вас, що ніщо не здатне заплямувати добре ім’я. Щаслива безтурботність, яка не знайома негідникам! Єдине, чого вони не змогли вас позбавити, і єдина втіха сестри, яка вас шанує і за вами плаче.

Дитинство Максиміліана Робесп’єра. – Смерть його матері і батька. – Початок навчання у колежі в Аррасі. – Його розваги. – Історія з голубом. – Він вирушає до паризького колежу Людовіка Великого. – Його блискуче навчання. – Він – улюбленець викладачів і однокашників. – Він – захисник пригноблених. – Він вивчає право. – Він стає адвокатом Паризького парламенту. – Мотиви, що спонукали його до вибору цієї професії.

Максиміліан був найстаршим з чотирьох дітей. Він мав брата і двох сестер. Наш батько був адвокатом у провінційній раді Артуа. Він мешкав в Аррасі, де заслужив велику шану за свою чесність і порядність. В місті його усі поважали і любили. Ми мали горе втратити матір у віці, коли особливо потребували її уважної турботи і ніжного піклування. Максиміліанові було лише сім років. Я була молодша за нього на рік і вісім місяців. Нашому молодшому братові пішов другий рік, наскільки я пам’ятаю, він був ще немовлям. Що ж до нашої молодшої сестри, їй було, здається, три або чотири роки.

Хоч якою я була малою, та я досі пам’ятаю маму, і ці спогади, через більше ніж шістдесят років, розчулюють мене і зволожують мої очі. О, як може не зберегтися в пам’яті така чудова мати! Вона так нас любила! Максиміліан теж не міг згадувати про неї без емоцій: щоразу, як ми говорили про неї під час своїх задушевних розмов, його голос починав мінятися, а очі наповнювалися сльозами. Вона була чудовою матір’ю і не менш чудовою дружиною. Її смерть, наче блискавка, вразила серце нашого бідолашного батька. Він був безутішний. Ніщо не могло відволікти його від цього горя. Він більше не ходив до суду, не займався справами, він був увесь переповнений і змучений горем. Йому порадили на якийсь час кудись поїхати, щоб розвіятися. Він послухав і вирушив у подорож. Але, на жаль, більше ми його не бачили. Безжалісна смерть забрала в нас і його, як вона вже вкрала нашу матір. Я не знаю, де йому судилося померти. Мабуть, він не зміг витримати горя, що на нього навалилося.

Таким чином, ми залишилися сиротами без батька й матері. Важко навіть уявити, як вразила Максиміліана смерть батьків. Він став зовсім іншим. Досі, як і усі діти його віку, він був непосидючим, безтурботним, пустотливим хлопцем; та коли, як найстарший, побачив себе, так би мовити, головою сім’ї, він став статечним, розсудливим, працьовитим, серйозним і вимагав такої ж серйозності від нас. Тепер, якщо він і приєднувався до наших ігор, то лише аби керувати. Він нас дуже любив і прямо-таки засипав уважною і ніжною турботою.

Ми залишились без підтримки, одні в цілому світі, ми потребували, щоб хтось прийшов на допомогу. Дві сестри мого батька забрали мене і сестричку до себе; материні батьки взяли на себе клопіт доглядати Максиміліана і нашого молодшого брата Оґюстена. Першого віддали до колежу в Аррасі, де він за короткий час досягнув великих успіхів, чим здивував своїх викладачів. Його схильність до навчання дуже прикладалася до його обов’язків. З малого віку він демонстрував м’яку та справедливу вдачу, за що його усі любили. Він рідко брав участь у розвагах та іграх зі своїми приятелями. Він більше любив побути наодинці і міг годинами перебувати у роздумах. Йому подарували голубів і горобців, якими він дуже опікувався, і зазвичай проводив з ними вільний від науки час.

У наклепницьких біографіях, де мого брата Максиміліана зображали найчорнішими барвами, я вичитала, що його найулюбленішою дитячою забавою були тортури над тваринами, що він обожнював відрубувати пташкам голови, аби наловчитися потім відрубувати їх людям. Це ж як треба зневажати людей і вважати їх зовсім безглуздими, аби підкидати їм такі нісенітниці. Як? Мій брат, навчаючись у школі, тобто за п’ятнадцять чи двадцять років до того, як Ґільйотен винайшов знаряддя тортур, що носить його ім’я, збудував, на думку цих біографів, невеличку гільйотинку, за допомогою якої розважався обезголовленням пташок! По правді кажучи, читачів цих «Спогадів» мало б образити спростування подібних дурниць. Нехай ці огидні звинувачення зблякнуть від їхнього обурення.