Тетяна Белімова - Винуваті люди

Юліан Ясенський поводився запросто, ніби вже давно знав і самого Флора Ігнатовича, і його доньку, і їхній візит був буденною справою для нього. Несподівано для себе Флор погодився.

До садиби Ясенських вела алейка новомодних акацій із рожевим квітом. Завезені наприкінці вісімнадцятого століття графом Розумовським, ці дерева швидко прижилися в Україні і, хоч не давали багато тіні, швидко розросталися й довго зеленіли. Сам маєток був невеличким, обнесеним високим парканом, як було заведено з давніх часів, і одним своїм боком упирався у великий став, що його викопали на річечці Ціцилії, звівши добротну греблю.

Флор із Марусею змучилися спекою, здолавши близько чотирьох верст. Коникам, здавалося, нічого не було. Араби добре переносили пекуче сонце й завезли батька з донькою до маєтку Ясенського завиграшки.

– Моє шанування, Флоре Ігнатовичу. Вельми радий бачити вас, панночко Марисю… Не раз згадував вашу вроду, ваші небесні очі. Родинний палацик Ясенських хоч і невеличкий, але вельми затишний, із усіма вигодами… Уклінно прошу до господи.

Юліан Ясенський, високий і статний, у білій сорочці, хвацько клацнув закаблуками й чемно подав руку зніченій Марусі, допомагаючи їй злізти з араба. Несподівано він затримав її долоньку й заклав собі під руку – так дами прогулювалися з кавалерами дерев’яними хідниками в недільний день. Маруся не раз бачила такі пари, коли бувала в Ставищі чи Білій Церкві. Що вже й казати про Київ. Утім, вона ніколи не думала, що й сама колись буде так шпацирувати із шляхтичем, хай і коротенькою алейкою до його дому. Маруся знітилась і не сміла підняти очей. Вона чула, як Ясенський оповідав батькові про свої угіддя, наводив точні цифри, ніби звітував перед штабним командуванням, яке приїхало з перевіркою, але це все перекривав страшенний гук її серця, що калатало, мов навіжене.

– Дозвольте відрекомендувати мою сестру Зосію Казимирівну Ясенську.

Юліан урешті відпустив Марусину руку, і вона зависла в повітрі, наче дерев’яна. Маруся підняла очі й завмерла, заскочена льодяним поглядом старшої пані, яка привіталася хрипким, із присвистом, голосом.

– Сестра старша за мене на десять років. Бачите, вона малою перехворіла на скарлатину, і це ушкодило її голосові зв’язки… Але повірте, пані Марисю, вона дуже добра, слово честі. Вона мені за матір. А я рано зостався без матінки… – Юліан Ясенський стишив голос і схилився до Марусі, обдаючи її гарячим подихом.

Шляхтич легко скочив через три сходинки на кам’яний ґанок, жестом запрошуючи гостей слідувати за ним. Напівтемрява, що панувала в довгому коридорі, посилювала інтимну тональність, яку взяв господар, закликаючи прибулих почуватися ніби вдома. Ясенський, безперестанку щось розказуючи, відчиняв одні за одними двері кімнат і показував гостям скромно обставлений кабінет, власну спальню із двоствольною рушницею над великим дерев’яним ліжком, спальню сестри, що радше скидалася на келію в кляшторі, вітальню з книжковою етажеркою та піаніно. Урешті вони зайшли до просторої кімнати, де вже було накрито стіл, скраєчку якого примостилася Зосія, украй холодна й непривітна, як здалося Марусі. Натомість її брат випромінював саму люб’язність.

– Прошу сідати!

Ясенський галантно відсунув масивний дерев’яний стілець від столу, і Маруся слухняно сіла на оббиту давнім гобеленом подушку. У глибині дому забамкав годинник. Із дверей, що вели до кухні, вийшла висока ряба дівчина Настя з карафкою горілки на срібному підносі й зависла, не знаючи де її примостити, бо стіл уже ломився від страв. Тут був і кислий джур із м’ясом та відвареними на круте яйцями, і вареники із солоним сиром та шкварками, парував запечений молодий гусак із яблуками, окремо стояв таріль із солодкими пампухами, від яких линув неймовірний аромат. Довершував картину святкового обіду фарширований короп.

Флора вразив такий прийом. Він згадав, що забув у торбі хліб, який на його прохання спекла рідна сестра Олена. Але тоді навіть зрадів, що не взяв його. Не годиться йти на гостину з порожніми руками, але й заносити хлопський хліб до панського столу – це ніби образа гонору.

Старший машталір сів біля доньки й обережно присунув ближче до тарілки виделку, якою не дуже тямив користуватися. Однак це не зіпсувало йому настрою. Те, що він із донькою сидить у шляхтича, мов поважний гість, неабияк лестило. Виходило, що Ясенський прийняв Флора як рівного, хоча вони лише й мали, що говорити про коней. А може, й не про коней? Флор Ігнатович крадькома глянув на доньку. Недаремно він іще дівчам віддав її графині Браницькій у науку. От тепер має справжню панночку, дарма що без родоводу. Маруся і книжки тямить читати, і пише, і рахує, і на піяніні заграє, ще й заспіває. Про вроду й мови нема. То чим не дружина Ясенському?