Валерій Псьол - Життя як сон. Одна людина – два життя

– Привіт, Сонце, ну як готова до першого іспиту? – посміхаючись запитав Діма, коли Ліза була ще кроків за десять від нього.

Ще здалеку юнак зазначив, що сьогодні його кохана виглядала просто чудово. Її розпущене світло-русяве волосся звивалося по плечах від подуву легенького вітерця. Одягнена вона була в трохи сувору білу блузу і чорні брюки, і, не дивлячись на весь цей діловий зовнішній вигляд, Діма був захоплений. Так, напевно, саме в такому одязі найкраще відкривати двері в доросле життя, щоб всі ті, хто стояли за цими дверима одразу зрозуміли, що до них зайшла не чергова наївна школярка, а справжня леді, левиця. І дійсно, тільки Ліза підійшла ближче, як Дмитро почув від дівчини такий строгий голос, якого раніше йому чути не доводилося. Але що найбільше лякало його в цьому голосі, так це добре відчутна ознака повної байдужості.

– Навіщо ти сюди прийшов? – Ліза була дуже різкою в словах, і цю фразу вона сказала, прямо на корені відрубуючи весь гарний настрій, який був у хлопця. – Ти що мене переслідуєш?

– Це знову той сон, – тихо про себе сказав Діма. Він швидко зрозумів це по Лізиному тембру, по її нахмуреному обличчю, по всьому, що відбувалося навколо.

– Який іще сон? Ти про що? Та що ти взагалі тут забув?

– Я просто проходив повз, – незважаючи на розуміння того, що все навколо йому просто сниться, Діма все ж змушений був бодай щось відповідати.

– Повз? І куди ж ти, дозволь спитати, йшов?

– Я йшов… Я тут, ем-м… – поруч не було жодного місця, куди б міг направлятися юнак, окрім Лізиного будинку, тому довелося імпровізувати на ходу, що, варто сказати, рідко, коли нормально виходило у Діми, і ще рідше, добре. – Гуляв. Так, я вранці вийшов прогулятися. Мені не спалося просто.

– Тобі не спалося о сьомій ранку? Не розказуй казок хоча б не мені. Я-то знаю, що ти – любитель довго поспати. Тим більше, скажи мені на милість, хто виходить на вранішню прогулянку в сорочці та туфлях?

– Я… Просто, я… – Діма запнувся на півслові, не знаючи, що й відповісти. – Я просто люблю гарно виглядіти. І я… ем-м… вчора просто ліг спати рано, ну, дуже рано. От і не спиться вже.

– Що, сказати нічого? Забрехався, – засміялась йому в обличчя Ліза. – Досить вже мене переслідувати! Це тобі не допоможе.

Єлизавета наостанок окинула Діму повним презирства поглядом. Звичайно, вона розуміла, що він брехав. І це було зрозуміло не тільки по його непевному тремтячому голосу, але і по тому факту, що юнак ніколи вранці не виходив гуляти, крім тих рідкісних випадків, коли у самої Лізи виходило витягнути його на ранкову пробіжку. Але одягнений він був явно не для пробіжки. Побачивши, що під'їжджає автобус, вона розвернулася і пішла, не сказавши більше ні слова. Та слова тут і не потрібні були зовсім. Зате, як тільки вона сіла в автобус і той відправився, а Діма весь цей час проводжав її поглядом, не ступивши й кроку, Лізин батько направився до нього.

– Можна тебе на два слова? – неголосно спитав він, підійшовши до хлопця впритул.

– Так, звичайно. А що ви хотіли? – Діма здивувався вже тому, що Олександр Петрович підійшов до нього, адже навіть коли він зустрічався з його дочкою, цей статний чоловік років сорока рідко, коли розмовляв із Дімою.

– Слухай, я розумію, що моя донька тобі подобається, але я попереджаю, не ходи за нею. Ще раз Ліза розповість мені або мамі, що ти її переслідуєш, і тобі прийдеться несолодко. Зрозумів мене?

– Ще б пак, – Діма стояв з опущеними вниз очима. Він і сам розумів, що недобре вчинив, але хіба ж він знав, що все обернеться таким чином? Хіба ж він міг знати, що знову опиниться в цьому несправжньому світі?

– Дивись мені, я тебе попередив, – сказав наостанок Лізин батько і пішов, а Діма так і залишився стояти наодинці зі своїми думками, і думати про все, що відбувалося з ним останнім часом.

Він мав терміново знайти метод, як визначити, сон це чи реальність, щоб потім знову не потрапляти в схожі ситуації, адже в обох випадках біль була справжньою, як фізична, так і емоційна. І з цими думками він повільно побрів додому. Як розрізняти, де саме він знаходиться, Діма зрозумів досить швидко, не пройшло й декількох хвилин, – за телефонними дзвінками. Уві сні, наприклад, Ліза вчора ввечері йому не телефонувала, тоді, як в реальності, він дуже добре пам'ятав цей дзвінок. І після перевірки журналу викликів на телефоні все швидко стало на свої місця.

Тепер інше запитання з'явилося в голові у Діми. Лякаюче питання: а що, якщо він помиляється? Що, якщо все навпаки? Що, якщо зараз він знаходився в реальному світі, а йому просто снилися гарні стосунки з Лізою? Одне в цьому всьому було зрозумілим, скоро йому їхати на навчання, а там Лізи вже не буде поруч, і, може бути, все стане на свої місця. Принаймні, Діма дуже сподівався на це. А поки він твердо вирішив тільки одне: прокидаючись, він відразу буде звірятися з телефоном, щоб більше не робити дурниць ні в одному зі світів. Так, саме так юнак вирішив їх називати до того, як він зможе вирішити цю головоломку і дізнатися правду. Доки ж треба було визначитися, чим займатися днем. Бажання спати вже давно відпало, готуватися до сесії не було ні сенсу, ні настрою, тим більше, що він все одно вчився в університеті на відмінно, і за оцінки, кому-кому, але йому переживати було точно нічого. У підсумку його вибір в черговий раз упав на комп'ютерні ігри. Дмитро чудово розумів, що вони просто вбивають його час, але часу в нього було занадто багато…