Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

А за відчиненим вікном не ущухав дощ, що перетворився на суцільну водяну стіну. Світ, замурований у товщі тієї прозорої стіни, набув химерного вигляду: раніш нерухомі речі, втративши чіткі обриси, ледь помітно рухалися.

Ліда розплющила мокрі очі і поглянула на подругу таким жалким, таким беззахисним звірятком, що та висмикнула з сумки хустинку Сатани, утерла її сльози і заговорила до неї, як до малої дитини:

– Бідолашна моя Лідочка, так натерпілася! Було дуже боляче?

– Який у тебе платочок, так приятно пахне, – і шмигнула кирпатим носиком, – та добра анестезіологша зробила мені у вену укол, нічого мені не боліло, тіки психіка моя пострадала з-за цього аборту, – і знову заплакала.

– Важкий наркоз?

Ліда ствердно мотнула головою і повела далі:

– Коли вона мене уколола, то я чомусь почувствовала себе куском м’яса, з якого будуть виймать жили… А тоді щось таке случилося! Не знаю, чи я спала, чи ні… Тіки бачу я себе зверху, наче мої очі під потолком, наче я вилетіла з тіла… Бачу перед собою Абрамовну, як вона там копирсається у мені… лязгають її інструменти, а я лежу біла, як полотно! І вдруг дивлюся – а я стала куркою! Була дівчиною, а стала куркою, такою здоровенною куркою без пір’я… І ця курка лежить перед Абрамовною, розкинувши товсті ножки, а та вдруг раз! і дістала з неї таке велике чорне яйце і каже: – «Это первое! Ты еще много снесешь черных яиц, девка!» – і Ліда гірко розридалася.

– Лідочко, заспокойся, не плач! Це був просто страшний сон, навіяний твоїм тяжким станом… Викинь його з голови і ніколи не згадуй!

Ліда судорожно вдихнула і продовжила:

– А потом мене відвезли у палату… у мене все пливло перед очима, наче я не я…

І так мені було холодно, наче мене з морозилки дістали… А як стала я нормальна, чого тільки не наслухалася у тій палаті!.. Це просто палата ужасів… Представ, є жінки, шо йдуть на аборт, як на… – вона наморщила лобик, – ну, як ми з тобою ходили на плавання, так часто вони роблять аборти!

– Дурні! – буркнула Олена, у неї раптом розболілася голова.

– Не дурні, а нещасні! – з почуттям заперечила Ліда.

– Нещасні, бо дурні. Так себе не цінувати! Є ж безліч засобів запобігти вагітності!

– Ось чому ти в нас така умна? – вибухнула Ліда – По-твоєму, я теж дурна?

Ліда знову заплакала, по-дитячому, щиро. Олена підскочила до неї, пригорнула до себе.

– Ну що ти! Тебе це зовсім не стосується! Хіба ти знала, що таке станеться? Просто ти дуже молода і довірлива. Повір мені, цей негідник ще отримає своє!

З глибини фантастичних фіолетових очей Олени спалахнули холодні, сталеві зірочки, вона ніжно поцілувала подругу у чоло. Та відсахнулася від неї і крізь сльози засміялася:

– Ти ж стріляєшся током!

– Може, це через блискавки?… Хоча… – Олена кинула погляд за вікно – дощ ущух. – Поглянь, Лідо, яка чарівна веселка! Годі тобі мучитися, горе у минулому, а майбутнє буде чудовим! Ми з тобою молоді, гарні, все життя попереду…

Відповівши Олені вдячною усмішкою, Ліда підійшла до вікна. Сонце перетворило світ на розкішну скарбницю: мільйони краплин, щедро розкиданих дощем по деревах та кущах, блищали коштовними діамантами. Стало чутно, як на різні голоси зраділо все живе: загавкало, защебетало, задзижчало, зареготало і раптом зовсім близько заспівало. Сповнений багатозвуччям простір, здавалося, збільшився в обсязі.

Ліда на повні груди вдихнула озонову свіжість і повернулася до подруги.

– У мене відлягло від серця! Це ти так повліяла на мене, Оленко! Ніколи, чуєш, ніколи не розрішу мужику торкнутися до себе! Ненавижу їх усіх! Всі вони подонки, всі обіжають нас, жінок! Буду їм усім мстити! – гордовито вигукнула.

Олена не відреагувала на «страшні» Лідині слова, бо у веранду несподівано влетів білосніжний голуб завбільшки з кібця. З рожевого дзьобика птаха випав чорний пролісок. Олена перехопила чудну квітку, піднесла до обличчя, вдихнула її аромат. Дивовижний голуб покружляв над нею і вилетів у розчинене вікно, та Олена встигла помітити на його грудях криваву ранку.

– Лідо, чому чорний пролісок влітку пахне, як конвалія? Як гадаєш?

Люцифер, сидячи поряд з водієм у чорній «БМВ», нічого не помічав навкруги. Його опанували роздуми про Олену. Водій зацікавлено косив на нього очі.

– Шеф, с Вами что-то случилось во время прогулки?

– Случилось, я встретил девушку…

– Так в чем проблема, шеф? Вы – красавец, зелени валом, – жваво зауважив водій.