Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Та думки Ліди були десь далеко, якщо взагалі були.

– Лідо, ти зробила аборт? – не витримала Олена.

– Да, я все тобі розкажу, та мені щось важко начати… Мені нічого не болить, та я якась наче висосана, пуста…

– Розповіси іншим разом, а зараз я піду, а ти поспи, відпочинь, – і, огорнувши Ліду співчутливим поглядом, Олена підвелася зі стільця, збираючись іти.

– Ні, ні! Не йди. Я хочу все тобі викласти, все, як було. Мені це нужно! Щас… щас, зберусь з мыслями…

Олена зазирнула у спустошені очі подруги і сіла. Знову гнітюча тиша. Раптом Олені примарилось, що ця тиша ожила і забриніла від болю. – «Хіба таке буває? Та що за день сьогодні такий?» – і, немов струшуючи з себе жахливого, смертоносного павука, пересмикнула плечима, задумалась.

Дівчата не помітили, як почорніло небо, а в повітрі нависла напруга. Збиралася сильна злива.

Зненацька сонячний промінь прорвав суцільну сірість важких хмар, висвітливши майже фантастичне довкілля: барви погустішали, дерева, кущі і трави набули насиченого їдко-зеленого кольору. На мить постріл блискавки перетворив позеленівший світ на осліплююче-білий. Небом покотився грім. По садку гайнуло різким вітром, гілки дерев та кущів дружно заверещали, і перша краплина дощу влучила Олені в обличчя. Вона здригнулася і відсунула свій стілець далі від вікна.

– Так от, – нарешті заговорила Ліда, – вчора утром ми з мамою приїхали в больницю. Мама з кимсь розмовляла, потім мене повели… Я помилась і мені видали влажну діркату сорочку. Я так замерзла, зуб на зуб не попадав!… Кстати! – і раптом Ліда зірвалася зі стільця, а за мить повернулася з якимсь зім’ятим папірцем у руках.

– «Бідолашна! Зовсім не обтяжена послідовністю, хоча таке перенести!» – подумала Олена. Ліда простягнула їй папірець.

– Ось, тіки полюбуйся на цю важну тварюку! Яку доброту, який умняк накинув на свою крисячу морду! Обклеїли цією пикою весь наш район! А наш шкільний забор так, що ніде курці клюнуть! – і Ліда аж затремтіла від ненависті.

– То це той самий ґвалтівник? Боже… Та він же балотується у депутати від нашого округу у Верховну Раду!… Що тут пишуть?.. Демократ, ну звісно,… семья, двое детей… старшая дочь – студентка университета… меценат… на благо общества… благодаря щедрым пожертвованиям на реконструкцию Преображенского храма… способный руководитель нового типа… – Олена перервала таке читання, її мозок напружено аналізував.

– Ти прочитала це?! – Ліда з розмахом тикнула у листівку пальцем. – У покидька дочка, старша за мене!

У Лідиних очах багаттям розворушилася жага помсти, однак Олена зраділа цьому, принаймні зараз вона виглядала живою.

– Так, це особливий виродок. Захід зі мною не погодиться, але, на мою думку, таких треба страчувати на площі… Що тут ще?.. Ага, итоговая встреча с избирателями в учебно-воспитательном комплексе №28… У нашій школі! Сьомого о шостій… Обов’язково підемо! – і Олена насупила брови, ніби промірковуючи якусь нечувану витівку.

– Та ти шо, Оленко! Мене стошнить від одного взгляда на цю падлюку!

– А ти не дивись на нього, – порадила Олена, – щось мені підказує, що ми примусимо цього покидька розповісти людям про його діяльність на користь суспільства відверто.

– Дивуєш ти мене, подруго! Кажеш, шо я наївна, а сама! Та він прийде туди, шоб брехати! – і у Лідиних очах знову загорілося праведне полум’я.

– Подивимось, подивимось, – по обличчю Олени майнула ледь помітна посмішка Мадонни. – Що ж було далі, у лікарні?

– Далі, як у казці: чем дальше, тем страшнее! Мені приказали лягти на те кляте крісло. Сара Абрамовна, гінеколог, маленька така, жирна, халат грязний, у крові… Ну, вона полізла туди та як заверещить: – «Вон из кресла! Тут почти три месяца! Первый аборт, на хрена мне этот риск? Тебе рожать пора, девка, слазь!».

– Господи! – тільки і видихнула Олена, прикипівши до обличчя подруги напруженим поглядом.

– Тіки представ так собі на мінуточку весь цей ужас: я йшла на цей аборт, як на казнь, так боялася! Як вона мене проганяла, то мені захотілося аж побігти! Та я должна була викинути з себе дитину нелюда! Я сама була собі протівна, пока носила всередині себе його плод… І я рішила – лучше вметри!

Олена мимоволі замилувалася подругою: яка вона гарненька, коли отак впевнена у собі.

– Тому, пока вона мене матюкала, я стала, як камінь: лежу у креслі і не ворушусь. Слава Богу, прийшла ця… анестезіолог, добра така, хороша. Подивилась, шо я перелякана в смерть і давай цю Абрамовну уговарівать: і так, і сяк! – Ліда заплющила очі, обхопила голову руками, по її щоках покотилися нестримні сльози.