Дара Корній - Поруч з тобою

Згадуєш, безсила та розчавлена розумінням. Але ж було вісім місяців перебування в раю? Здалося, що по смерті тітки хтось могутній пожалів тебе і подарував щастя. Сергій з’явився у твоєму житті, наче ласка Божого серця. Ти ніколи не мала з чоловіками поважних стосунків. І не тому, що надто серйозна чи перебірлива. Ні. Просто якось траплялися не ті, з ким би було не лише цікаво, а хотілося більшого, ніж сходити в кіно чи випити кави. Принаймні написати бодай одного такого листа, якого написала тітка Олена своєму Василечку. І раптом з’явився Сергій. То трапилося на дні народження колеги. Вже півроку ти працюєш у школі вчителем математики і розумієш, що мусиш спілкуватися, йти до людей, мати друзів. І коли теж новачок у школі, вчителька музики Оксана, запросила тебе на вечірку, ти не відмовилася. Чоловік Оксани познайомив тебе зі своїм давнім другом Сергієм, який одразу ж почав називати тебе «мала», а після вечірки майже нахабно заходився проводжати. Ти ледве відшила його тоді. Але впертий пан не захотів відшиватися. Вже наступного дня дав про себе знати. Доволі легко роздобув номер твого мобільного… Почав надзвонювати. Звісно, ти кидала слухавку, не відповідала. Тоді він задарував тебе квітами – розкішні троянди приносили і на роботу, і додому. Сергій утнув багато романтичних дурниць, які так подобаються дівчатам: повітряні кульки у вигляді серця, прив’язані до гілок дерева в тебе під вікнами, та великі білборди навпроти роботи з твоїми світлинами. Здоровенне фото Каті і внизу підпис: «Я шаленію від Тебе!» І ти, несподівано для себе, зачинаєш себе ловити на думці, що цей пихатий самозакоханий типчик тобі подобається і ти готова піти з ним не тільки на каву, а й повечеряти разом.

Він спочатку тихцем заліз у твої думки, потім у життя, а затим і в ліжко… Катя закохалася. Ранками, коли прокидалася раніше від Сергія, зазирала в його заплющені очі, намагаючись прочитати там свою долю – чи назавжди це? І хто вона для нього? Кохана чи коханка? Сергій казав, що хотів би мати її за дружину і за матір своїх дітей, та жодного разу не прохопився, що любить. Чи любить? Боялася запитати, згадуючи листа тітки Олени і слова коханого Василечка – «квапити життя не варто». Боялася, що коли спитає – то сполохає своє щастя. Як тітка Олена колись.

Та не було чого полохати. Бо все закінчилося, як і почалося, умить. Ти вранці пішла на роботу, залишивши коханого в ліжку. У нього перемовини з інвесторами аж о другій пополудні, тож хай собі спить… У Сергія певні проблеми в бізнесі, зараз стільки нечистих на руку розвелося. Він цього дня так і не зателефонував. Катя йому теж не могла додзвонитися… Автовідповідач чеканив одну і ту саму фразу – телефон абонента поза зоною досяжності… Заспокоювала себе думкою – перемовини з інвесторами затягнулися. Сергій не прийшов ночувати ані цього дня, ані наступного, ані через тиждень. Ти обдзвонила всі лікарні, морги, поліційні відділки, спільних знайомих, друзів, приятелів. Телефонувала навіть батькам Сергія (вициганила номер у чоловіка Оксани). Жіночий голос на тому боці холодно повідомив, що Сергійко живий, здоровий та надто зайнятий справами, щоби перейматися стосунками з різними там курвами, котрі вішаються на шию довірливим та вихованим хлопчикам.

А після зателефонує Оксана і ти почуєш сумну правду про свого-несвого Сергія. І про нову його пасію. Нову?

– А я? – Ти питатимеш про це не Оксану, ти питатимеш себе. І ти не віритимеш. Не може бути, бути не може… Він хотів мати тебе за дружину, за матір спільних дітей. Сам так казав і не раз. Чи не хотів? Чи то були тільки слова?

І ти поженеш на вокзал. Проведеш там ніч, збираючи докупи думки, зустрічаючи та проводжаючи вітер. Запитуючи когось невідомого про віру та зневіру… Хтось невідомий мовчатиме. За нього вранці тобі все скаже Сергій.

Він зателефонує, щойно ти повернешся з вокзалу. Чужим та крижаним голосом повідомить, що все закінчено. І дива не буде. Бо любові не було. Її насправді не існує. Люди просто використовують одне одного, і коли інтереси індивідуумів збігаються – тоді вони разом.

– Кать, ми ж з тобою сучасні люди. Чого ти до матері дзвониш? У неї цукровий діабет, їй не можна хвилюватися. Я зустрів іншу. Мені з нею комфортно. Так, я казав, що волів би мати тебе за дружину і за матір моїх дітей. Але коли знаходиш кращу кандидатуру для цього, то обираєш те, що якісніше. Вважатимемо, що ти не пройшла відбору. А любов? Її просто не існує. Забудь.

І ось ти, розчавлена й нещасна, сидиш на кухні в Оксани та запиваєш свій біль гірким чаєм.