Андрей Курков - Нічний молочник

– Та велосипедиста того! – випалив Борис. – Його дружина в істериці билася! Я з тією повісткою до нього три дні ходив, лише дружину заспокоював. Казав їй, що він, може, ховається десь, щоб та повістка його боком обійшла. А нині вранці приходить додому, худий, як дідько!

– Та він і так худий був! – пригадав Діма.

– А став іще худіший, обличчя – суцільний тобі Бухенвальд, вилиці стирчать. І знаєш, що він їй сказав?! Що він на велосипеді до Чернігова їздив, до племінника!

– А навіщо? – запитав Діма.

– І я його те саме спитав: навіщо? А той лише плечима знизав!

– Ні-і, – протягнув Женя, який досі сидів мовчки. – Він потім щось про брак утоми говорив… Казав, що відчув зайву бадьорість у тілі, то й вирішив рвонути кудись подалі…

– Випити хочете?

Борис хитнув головою заперечливо, а Женя радісно кивнув.

Діма поставив на табуретку, що правила за столик, тарілку з квашеними огірками і наповнив дві чарки. Але перш ніж випити, поскаржився на дружину, що побивається за зниклим котом.

– Мине, – заспокоїв його Боря.

– Коли? Я вже не витримую! Удома така атмосфера, ніби в кожній кімнаті по п’ять мерців неоплаканих лежить.

– То знайди схожого кота, – на обличчі Бориса вималювався дуже серйозний вираз. – І вдай, ніби це Мурик! Він же звичайний, сірий був! Таких вулицями сотні бігають…

– Їй серце підкаже, що не той кіт, – засумнівався вголос Діма.

– Серце? Та байки то все! Жінки самі про себе ці казки вигадують, щоб добрішими здаватися. А самі… – Женя обірвав сам себе, схопив чарку і нервово перехилив. Потім хруснув у роті огірком.

– Та годі про котів! – Борис вирішив змінити тему розмови. – Ти лікаря знайшов якогось?

Його погляд уперся в очі Діми.

– Якого лікаря?! Я кота шукаю…

– Зав’язуй зі своїм котом. Пошукай лікаря. Або аптекаря. Аптекарі на ампулах краще розуміються.

– Ти ось що зроби, – Женя підняв вказівного пальця, щоб привернути до себе увагу. – Візьми ампулу й піди до аптеки. Скажи, що знайшов і не знаєш, що це таке!

– Та це й ти можеш зробити! – відповів на пропозицію господар гаража. – Чого це я маю по аптеках ходити?

– Справді, – кивнув Борис, пригладжуючи вуса і уважно дивлячись на Женю. – Займися цим!

– Гаразд, – мить повагавшись, погодився той. – Давайте мені три ампули, і я… піду, словом.

Діма видобув з присунутої до стіни пластикової валізи три ампули. Женя поклав їх до кишені куртки, кивнув на прощання і вийшов.

Борис і Діма перезирнулися.

– Він що, образився? – спитав Діма.

Борис мовчки махнув рукою.

– Хлюпни й мені чарочку, – попросив він.

Діма налив.

– Треба було з нами, на трьох, – сказав він.

– Я на трьох більше не п’ю, – похмуро повідомив Борис. – Пити на трьох – це друга ознака алкоголізму.

– А перша?

– Перша? Це пити на самоті…

– Знаєш, мені наплювати, що в цих ампулках – наркотик чи ліки від раку. Головне – вигідно їх продати, —

поділився після чарки горілки Борис. – Я б тоді доньку в університет влаштував, на платне навчання. А ти справді, знайди схожого кота, виваляй його в багнюці й додому принеси. Скажи, що він по кицьках волочився і на себе не схожий… Вона й заспокоїться. Та й не кота їй треба, а дитину!

– Це наша справа! – став на захист дружини Діма.

– Певно що ваша, – погодився Борис, підводячись із саморобної дерев’яної лавочки. – А валізочка – наша справа. І краще б її чимшвидше закінчити!

Наступний ранок почався в Ірини на п’ятнадцять хвилин раніше, ніж зазвичай. Вона перенесла миску з замоченою у фарбу хусткою до бойлерної. Далі повісила її на мотузку просто над мискою. Хай фарба скрапує.

Збиралася у хорошому настрої. Встигла випити чаю з холодним сирником і розчинити кип’яченою водою молочну суміш для Ясі. Тільки коли надягла пальто, на мить розгубилася: а на голову що? Її погляд упав на материну вовняну хустку, чорну з червоними трояндами, куплену колись у циган на фастівському базарі. Мама тоді три такі придбала, отже, дві хустини ще десь лежать. Ірина пов’язала хустку на голову, взяла торбину і вийшла.

Сніг на порозі заскрипів під ногами.

Маршрутка над’їхала вчасно. Зайнявши своє місце, Іра розслабилась і заснула. І замість того щоб побачити сон, вона вловила голос, який долинув з незвичної синюватої темряви: «Вір, він повернеться! Точно повернеться».

– Хто повернеться? – подумала вона вві сні.

А голос відповів: «Він».