Андрій Курков - Різдвяний сюрприз

– Тебе замовили, – прошепотів я їй, утримуючи на обличчі майже трагічний вираз.

– Хто? – видихнула вона з жахом.

– Коханка твого шанувальника. Він там, у залі, сивуватий.

– Що ж робити? Що робити? – зашепотіла вона панічно, оглядаючи свій одяг, зиркаючи зелененькими підфарбованими оченятами на всі боки.

– Тікати! – прошепотів я їй. – Терміново тікати і в найближчі п’ять днів нікуди не виходити з дому!

Вона кивнула й кинулася назад у кімнатку, з якої щойно вийшла. Я не поспішаючи пішов у бік барної зали. І тут мене зупинив цокіт каблучків, який прозвучав за спиною.

Обернувся.

І знову побачив Червону Шапочку, тільки тепер у лівій руці вона стискала песцевий кожушок, а в правій – сто доларів одним папірцем.

Вона сором’язливо простягнула мені зелену купюру.

– Візьміть, – прошепотіла. – Ви ж заробіток через мене втратили!

Я взяв. А вона тут же побігла в кінець коридору.

Провівши її поглядом і понюхавши сто баксів – цікаво, хто і куди їй їх засовував? – я все-таки вирішив повернутися до зали. Але, підійшовши до дверного отвору, за яким у сигаретному диму запально звучала музика, зупинився, приголомшений.

Біля жердини танцювала Ія. Її светр уже лежав на підлозі, а в цю мить, граціозно під музику качаючись по підлозі, вона стягувала з себе джинси. Самотні чоловіки, як спокійні удави, дивилися на неї. І так само деякі з них синхронно підносили до ротів свої сигарети в той час, як інші піднімали зі столу чарки та келихи.

Ія залишилась у синіх трусиках і «бюстику» такого ж кольору. Танцювала вона гірше за Снігуроньку, але вигляд мала куди свіжіший і привабливіший, аніж перша стриптизерка.

Вона в танці наблизилася до сивуватого. Зняла «бюстик» і, покрутивши ним над головою, зав’язала його «шаликом» на шиї сивого. Потім сіла йому на коліна, взяла його обличчя в долоні і змусила подивитися на себе уважно. І тут сталося щось дивне. Сивуватий закричав, схопився. Ія впала на столик, зіштовхнувши попільницю та чарку на підлогу.

– Це ти! Це ти! – кричав сивуватий і розозирався на всі боки, немов шукав шлях для втечі.

А Ія піднялася над столом і, упершись у груди сивуватого ніжкою, штовхнула його.

У цей час інший чоловічок, приловчившись, просунув їй під трусики зелену банкноту. Треба було якось «розсмоктувати» цю ситуацію, і я, підбігши, підняв із підлоги її светр і джинси, потім підхопив і Ію. Одягалася вона вже на вулиці. Добре, що навколо нікого не було. Мені ще довелося повернутися до бару за її дублянкою та чобітками. На виході мене зупинили два охоронці. Я простягнув їм зелену сотку, отриману від Червоної Шапочки. Хлопці розступились, і я вискочив на холодну, зимову свободу.

У машині Ія тремтіла. Чи то від холоду, чи то від нервового перезбудження.

Ми приїхали до неї, випили чаю і заснули в обнімку.

– Слухай, а навіщо тобі був потрібен цей сивий стариган? – запитав я її пізнім ранком, коли ми піднялися з ліжка.

– Щоб повернутися до норми, треба пройти через екстрим, – спокійно відповіла вона.

– Якщо він – це екстрим, то що таке норма?

– Норма – це ти, – посміхнулася вона. – До речі, раніше я думала, що ти екстрим.

Сказала і поцілувала мене в щоку.

– Але без білосніжного танка у нас з тобою нічого не вийде.

– У тебе є телефон тієї військової частини, де твій тато був командиром?

Вона кивнула.

Черговий по частині, якийсь капітан із невиразним прізвищем, яке не запам’ятовуються, був дуже люб’язний.

– Ні, ви мене нічим не здивували! – сказав він у відповідь на моє запитання. – Тільки навіщо вам фарбувати танк у білий колір? У нас є два білі танки для зимового бою.

– Мені тільки один потрібен.

– З танкістом, чи самі поведете?

– Ні, з танкістом і з тим, який стріляє…

– Один постріл – п’ятдесят баксів, – попередив капітан. – Снаряди тільки холості! Бойовими можна стріляти лише на полігоні.

– Нехай холості! – кинув я. – Сьогодні ввечері під’їду, годині о дев’ятій!

Ія домоглася свого. У різдвяну ніч ми з нею і двома солдатами на білосніжному танку виїхали на Вишгородську трасу. Зупинилися перед якимось селом. Випили з танкістами шампанського. А потім видобулися з білосніжної бойової машини та знову пили шампанське. Тільки вже вдвох.

– Коли стріляти? – запитав солдат, який визирнув із люка танка.

Ми з Ією перезирнулися.

– Зараз! – крикнув я танкісту.

– Напрямок? – запитав він.

– П’ять пострілів на схід і п’ять на захід!

– Слухаюсь!