Андрій Курков - Різдвяний сюрприз

Він звільнив дорогу, і ми пройшлися через три зали, зупиняючись і озираючись на всі боки. Мені, щоправда, озиратися набридло. І я запитав:

– А який він із себе?

– Чимось схожий на тебе, тільки старший.

Виходячи з Пасажу, я подивився на годинник.

– Уже третя, – зітхнув я.

– Ти що, втомився?

– Ні. Послухай, а він уже губився?

– Губився.

– І де ти його знаходила?

– У нічних місцях. У нього зараз криза.

– А може, він у себе вдома ховається? Може, йому самотності захотілося. Мені ж теж іноді самотності хочеться!

– Вдома у нього дружина і двоє дорослих дітей, так що ніякої самотності він у себе вдома не знайде. А от усі ці клуби та бари – вони створені для самотності та для одиноких, та для зрівняних із ними в почуттях.

– Красиво викладаєш.

– Заводь мотор! – кивнула вона мені на машину. – Тепер поїдемо на Поділ.

Стійка бару була закутана сигаретним туманом. Курили за кожним столиком, а столиків тут було не менше десятка. І тільки один виявився вільним. Зате він був у кутку.

Ми спершу сіли, а потім уже роззирнулись. Роззиратися тут було справою забавною. За кожним столиком, крім нашого, сиділи по одному самотні чоловіки. Перед кожним на столику стояли попільничка та келих або чарка зі спиртним. У руці кожного диміла сигарета. Іноді троє або четверо з них підносили сигарету до рота майже синхронно, і це мені страшно сподобалося. Таке сподобалося б і Фелліні. Синхронне плавання відоме всім, а от синхронне куріння ще ні. Музика раптом наповнилася зсередини ритмом, сколихнула трохи моє єство, налаштувала на фізіологічне сприйняття світу. По підлозі простелилася бас-гітара і доторкнулася своєю низькою вібрацією до моїх ніг. Я обернувся, зупинив свій погляд на невеликому майданчику з нікельованою жердиною, що впирається в дзеркальну стелю. І тут у простір, уже зайнятий димом і музикою, впурхнула танцівниця в костюмі дуже чуттєвої Снігуроньки. Я приклеївся до неї поглядом, але тут Ія спочатку поклала мені руку на плече, а через хвилину вп’ялася в мене своїми гостренькими кігтиками. Я обернувся.

На її обличчі прочитувався вираз тріумфу. Вона підхопила мій погляд своїм і відправила його на сивуватого чоловіка, що сидів, підперши кулаком підборіддя, через три столики від нас.

– Знайшовся? – прошепотів я, нахилившись, просто їй у вухо.

Вона кивнула. Потім різко підвелась і відійшла до барної стійки. Дивно, але ніхто з чоловіків не відреагував на її різкуватий, як для цієї атмосфери, прохід по бару. Всі відвідувачі дуже уважно стежили за неспішним роздяганням танцівниці.

Повернулась Ія з келихом червоного мартіні та чарочкою коньяку.

– За виявлену пропажу, – запропонував я пошепки тост.

Вона негативно похитала головою, потім раптом примружилася. Цим же примруженим поглядом просвердлила мої очі. Й кивнула.

А Снігуронька вже знімала свій сяючий сріблом «бюстик», майже зависнувши над головою нещодавно зниклого з квартири Ії сивого джентльмена, що серйозно дивився на неї знизу вгору. Груди Снігуроньки здалися мені непереконливими. Хоча тіло було цілком спортивним.

– Послухай! – У моє вухо теплим вітром улетів шепіт Ії. – Коли почнеться музика наступного «стрипу», підеш он туди, – вона вказала на арочку дверного отвору, через яку на сцену впурхнула танцівниця, – і зачиниш наступного метелика в туалеті або ще де-небудь. Тільки тихо і без скандалу.

Я спочатку кивнув, а потім подумав: що це їй збандюрилося?

Але музика почала стихати. Снігуронька допомагала сивуватому джентльменові засовувати доларову купюру під ниточку своїх трусиків. Як тільки музика стихла, Снігуронька, пославши сивуватому поцілунок рукою, граціозно пішла.

Ія знову поклала руку на моє плече, і я не захотів очікувати другої частини сигналу. Підвівся і вийшов із барної зали слідом за танцівницею. І зловив себе на тому, що моя хода чимось повторила її грайливі рухи.

Вона зникла за дверима в короткому коридорі. Тут настирливо пахло вареними креветками. Я спробував пригадати, чи стояв перед ким-небудь на столі келих пива. Ні, пива точно не було.

У барній залі знову зазвучала музика. Я напружився, притулився до стіни. Вловив за дверима два жіночі голоси. І тут двері відчинились, і дівчина в костюмі чуттєвої Червоної Шапочки вийшла в коридор. Її обличчя зосереджено слухало музику. Вона підлаштовувала своє тіло під ритм цієї музики, але несподівано для неї я зробив крок вперед і перегородив їй дорогу. Щоб уникнути гучної реакції, підніс вказівний палець правої руки до її рота, наказуючи мовчати.