В. Волмир - Проклятий рейс

Ми спустились в машинне відділення, де на одній з платформ була кладовка другого механіка. Я вибрав по зросту штани та куртку чорного кольору, а також «шузи» – робочі черевики. З цим майном я прийшов в свою каюту. Каюта знаходилась на другому (зверху) ярусі жилої настройки судна. Палуба машинної команди. Праворуч каюта четвертого механіка (філіпінець), ліворуч каюта третього механіка, також філіпінця. Каюта була розміром три на три метри плюс санітарні приміщення. За мірками Союзу це кімната в гуртожитку де мешкала сім’я. В каюті звичайний набір нерухомо встановлених меблів: велике ліжко з бортами, щоб не випав під час хитавиці; одно дверна шафа; письмовий стіл. Рухома мебель – два металеві стільці з спинкою які можуть кріпитись до палуби спеціальними гачками на канатику.

В окремій кімнаті раковина умивальника з дзеркалом а за занавіскою приміщення для лазні та унітаз. Не шикарно, але для однієї особи пристойна каюта. На ліжку пачка білизни – два комплекти. Це явний натяк на те, що прати білизну потрібно самому. Потрібно обживати цей простір. Спускаюсь в кают-компанію. Там знаходжу старшого штурмана який пояснює мені все відносно харчування. На щастя в цьому екіпажі греки тримають марку: в холодильнику на ніч кожного дня закладають твердий сир, сосиски, рибні консерви або бекон. Тут же вечеряю. Чай завжди можна приготувати тому що кип’яток є завжди – електроплитка тримає температуру води в чайнику 95 градусів постійно.

Наступного дня знайомство з судном та екіпажем. Ніхто спеціально не збирає екіпаж, тому ходжу сам, оглядаю приміщення, встановлене устаткування і представляюсь персоналу який є в приміщенні.

Судно призначене для перевозки насипних вантажів (руди, вугілля, зерна) класу «Панамакс» збудоване чотирнадцять років тому в Японії. Клас автоматики А1. Фірма-замовник трохи зекономила, тому що головна машина з Європи, фірми «Зульцер» потужністю десять тисяч кіловат при ста шістнадцяти обертах на хвилину. Система аварійно-попереджувальної сигналізації шведська – «Аутроніка». Все інше – Японія. Схема роботи в ходу: всі працюють з восьмої години до дев’ятнадцятої. Перерва на обід одна година і на вечерю одна година. Дві перерви по тридцять хвилин – о десятій і о п’ятнадцятій. В машині загальне керівництво роботами виконує другий механік Сергій Васильович, тому з ним мені необхідно узгоджувати всі свої дії. Початок як завжди: в якому приміщенні що знаходиться, де вмикається, які сигнали, хто відповідальний. Окремо день на вивчення Головного розподільчого щита, тому що все починається звідси.

Зранку піднявся на ходовий місток і в рульовій рубці застав другого штурмана, який займався навігаційними мапами. Сьогодні виходимо з Хайфи на порт Каламата, Греція. З висоти містка оглядаю порт. На рейді милях в двадцяти видніється американська ескадра – авіаносець і кораблі супроводу. Далі оглянув навігаційні прилади і освітлення ходового містка та рульової рубки. Другого штурмана також звати Володимир, має двадцять п’ять років і вже чотири роки ходить на суднах цієї компанії. Родом з Одеси. Старший штурман на ім’я Ян також з Одеси. Володимир розповів що капітан дуже суворий і не терпить розхлябаності. А який капітан це терпить? Спускаюсь в машину, в центральний пост. Там вже знаходяться старший та другий механіки, які обговорюють питання підготовки головної машини до виходу в море. Час виходу – шістнадцята година. В метушні швидко минає час і ось вже оголошена готовність одна година. Обходжу дизель-генератори, котел, насоси і іду на своє місце в центральний пост. З цього часу і до виходу у відкрите море старший механік, другий механік і я будемо знаходитись в цьому приміщенні. Звідси керують всіма механізмами і головною машиною.

Робимо пробний запуск головної машини – добре. Робимо реверс – добре.

Рапортуємо на місток про готовність головної машини. Ввімкнений голосний зв’язок з рульовою рубкою, тому чуємо всі розмови.

– Лоцман на борту.

– Буксири готові.

– Запит «добро» на вихід в море.

– Віддати швартовні канати!

Ожив машинний телеграф, запрацювала головна машина перемінними ходами. Робимо реверси, я записую все в журнал готовності і слідкую по приладах за роботою електрогенераторів.

– Буксири вільні, дякую за роботу – лоцман.

– Лоцманський катер до борту! – капітан.

Все. Це означає що лоцман покидає борт судна. Дальше хід збільшуємо з «малого» на «середній» і чекаємо на відміну готовності. Хід збільшується до «повний», але готовність продовжується. Хвилин через сорок чуємо запит капітана в командування авіаносця на прохід таким-то курсом. Добро отримано і ще хвилин через двадцять оголошена відміна готовності. Потім мені пояснили, що наближатись до військового судна США ближче ніж на чотири милі заборонено – вони можуть стріляти. Виходжу на палубу подивитись на ескадру. Враження сильне. Мені до цього часу бачити американські авіаносці не доводилось.