В. Волмир - Проклятий рейс

– Немає. Все як завжди.

– Тоді не гайте часу, у вас його вже мало. Щасливої дороги.

Я забрав папери, переглянув їх і поклав до течки з іншими документами. Ми вийшли з приміщення компанії.

– Олег, ти знаєш місце звідки відходить автобус?

– Так, я вже так їздив звідси.

– Тоді до вечора.

Додому я прибув вже о третій годині пополудні.

– Ну що, Завтра їдеш?

Зустріла мене запитанням дружина.

– Ні, не завтра. Сьогодні о двадцятій.

– Так скоро?

По щоці дружини повільно поповзла додолу сльоза.

– Знову одна на цілий рік. Ніби не одружена.

– Чому ж одна? Хлопці не дадуть скучати.

– Так. Молодший ще слухається, а старший вже геть до рук не йде.

– Він вже має руки до яких йому йти. Він вже мужик, не мішай йому.

– Я не мішаю, але ж він ще не має роботи і я маю його забезпечувати.

– Він вже дорослий і не буде вештатись без діла.

– Сподіваюсь на те. Так що, збирати вже на стіл?

– Не спіши, ще трохи часу є.

– Я не піду проводжати тебе. То вже пізній час.

– Добре зробиш. Мені самому не подобається коли за здоровим мужиком іде цілий караван рідні. Іноді навіть дідусі з бабусями. Хтось з хлопців допоможе донести валізу.

О дев’ятнадцятій годині я вже був на місці. Неподалік стояла купка людей з дітьми, поруч купи багажу. Через деякий час прийшов Олег і інші пасажири. Потім під’їхав автобус і ми завантажили свої валізи. Крім нас було ще чотирнадцять пасажирів. Ще хвилин через сорок ми зайняли місця в автобусі і він повільно поїхав наверх, повернув ліворуч і через пів години ми вже мчали трасою на Київ. Рейс почався.

В половині шостої ранку наступного дня автобус зупинився на площі ліворуч від споруди аеропорту в Борисполі. Ми напівсонні розібрали свої валізи і пішли в зал для очікування. Трохи понервували, тому що каса відчинялась о восьмій годині, а о восьмій тридцять вже виліт. Але все обійшлося. Квитки були готові і після перевірки документів нам видали їх на руки. Дальше митний контроль, здача багажу, прикордонний контроль і ми вже на другому поверсі в залі на виліт. З повітря дивимось на Дніпро і Київ внизу під нами і подумки прощаємось з рідною землею.

Відень аеропорт знайомий. Мені вже доводилось бувати тут і тому ніяких ускладнень не було. Дуже прискіпливий контроль служби безпеки до пасажирів які летять на Тель-Авів – Загроза теракту.

– Дайте ваші документи.

– Назвіть своє ім’я і прізвище.

– Чому ви без багажу?

– Зніміть свій годинник і виложіть все з кишень у цю ось коробку.

– Пройдіть крізь цей прохід.

– Негайно назад.

– У вас є металеві предмети в кишенях!

– Що? Бляха на ремені? Зніміть ремінь. Станьте ось сюди. Поверніться. Виверніть кишені. Так. Пройдіть крізь оцей прохід знову.

– Проходьте. І не робіть таке неприємне обличчя. Це для вашої ж безпеки. Заберіть свої речі. Щасливого польоту.

Після такої процедури потрібно трохи заспокоїтись. Дійсно це заради безпеки пасажирів, а не просто вимотування нервів. І ще потрібно бути дуже спостережливим і уважним щоб запобігти будь – якому інцидентові в повітрі. Ще трохи часу і ми в повітрі. Внизу залишились Австрія, Туреччина, Середземне море і ось наш літак приземлився в аеропорту «Бен Гуріон» в столиці землі обетованої – Тель-Авіві. Літак зупинився метрах за двісті перед будівлею аеропорту і пасажири пішли до споруди пішки. Цікавий момент. Дальше всі служби як при відльоті, тільки в зворотному порядку: прикордонний контроль, отримання багажу, митний контроль. Далі вихід до круглої зали де стоїть юрба зустрічаючих. Веселий гамір, радісні вигуки, сміх. Озираємо зустрічаючих щоб побачити табличку з назвою судна. Немає. Пасажири виходять, юрба зустрічаючих зменшується, а нашого зустрічаючого не видно. Хвилин через двадцять залишаємось ми двоє і ще декілька людей. Звертаємо увагу на чоловіка який тримає над головою шматок картону з якимись написом. Ідемо до нього. На картонці поганим фломастером латинськими літерами написані наші прізвища. Це наш водій який відвезе нас автомобілем до Хайфи. Попросили трохи показати місто. Водій неохоче погодився, але попередив що має мало часу.

Тель-Авів сучасне місто з широкими вулицями, досить зелене. Є багато будинків з цікавою архітектурою. Але нас чекала Хайфа і водій вибрався на автомагістраль і помчав у бік Хайфи. Через півтори години ми були вже в Хайфі. Порт розташований біля підніжжя пагорбів, як в Одесі… Перевірка документів озброєною охороною і ми поїхали вздовж причалів. Біля одного з суден водій зупинився і водій сказав: