Світлана Талан - Де живе свобода. Її полиновий присмак

– Доню, сядь біля мене, поговоримо!

Жінки сидять поруч, мама її обнімає, пригортає до себе ніжно, лагідно, як можуть робити лише матері, і Віталії так спокійно і добре на душі! Вона вслухається в нотки голосу мами і вірить, що ніяка біда її не зачепить, погане омине стороною і все-все буде добре…

Віталія прокинулася, коли за вікном уже сутеніло. Вона згадала все і зрозуміла, що її рожеві мрії продовжилися приємним сном, але він скінчився, і жінка повернулася у реальність, де не було лагідної матері, лише її жорстокі умови.

«У мене лишилося два дні для роздумів, – подумала Віталія. – Ще є час, щоб визначитися».

Минули три дні, а для Віталії – вічність. Вона так і не наважилася повернутися з покаянням до матері і того ранку прокинулася дуже рано. Її розбудив гуркіт грому. Вітер шаленів, розхитуючи дерева за вікном, гойдав їх так, ніби намагався вирвати з корінням і пожбурити врізнобіч. Дощ лив як з відра, і все за вікном було схоже на картину аквареллю, на яку вилили склянку води.

Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, – було вже вирішено остаточно.

Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.

– Час сплив, Віто! – почула вона голос матері. – Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?

– Так, часу вистачило, – спокійно промовила Віталія.

– Коли ти повертаєшся додому?

– Мамо, я не можу повернутися.

– Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?

– Ні, це моє і лише моє рішення!

– І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?

– Якось проживу. Влаштуюсь на роботу…

– На роботу?! – скипіла жінка. – На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що ти – моральний виродок?!

У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.

– Я так не вважаю, – сказала вона впевнено, – і ти перебільшуєш, говорячи про мій сором.

– Ти диви! Отакої! Ти не вважаєш соромом, коли доросла жінка спить зі своїм неповнолітнім учнем?! Я переступила через себе, коли запропонувала тобі руку помочі, а ти… Ти відрубуєш руку, яка протягується до тебе!

– Дякую, мамо, але мені не потрібна твоя допомога. Я сама влаштуюсь на роботу і житиму, як вважаю за потрібне, – сказала їй Віталія.

– Я тебе попередила! Іншого такого шансу в тебе не буде! – вже кричала у слухавку жінка. – Я не прийму тебе і не допоможу, якщо ти навіть приповзеш до мене на колінах і будеш цілувати мені руки!

– Мамо, послухай мене, я не повернуся і крапка!

– Якщо навіть здихатимеш під парканом?!

– Навіть так! На все добре, мамо! – промовила Віталія і вимкнула мобільний.

Віталія рішуче була налаштована знайти роботу. Їй було не важливо, де саме зараз працювати, головне, щоб з дітьми, тому з самого ранку поспішила до дитсадка. Валентина їй повідомила, що там вихователька має йти у декретну відпустку, тож Віталія сподівалася зайняти її місце.

«Це краще, ніж чекати до самої осені, поки почнеться новий навчальний рік і може з’явитися вакансія вчителя у школі», – роздумувала Віталія, поспішаючи до дитсадка.

Завідувача закладу не було на місці, але методистка порадила його зачекати.

– Перепрошую, – привітно сказала жінка, – ви у якій справі? Можливо, я вам допоможу?

– Я дізналася, що у вас вихователька незабаром йде у декрет, тож хочу влаштуватися на роботу на її місце, – пояснила Віталія.

– Ой! Як добре! – зраділа методистка. – Знайти вихователя з освітою на таку зарплату не так уже й легко!

Підійшов завідувач, чоловік приємної зовнішності років сорока, запросив до себе в кабінет, і Віталія пояснила мету візиту.

– Пишіть заяву! – сказав чоловік і поклав перед нею аркуш паперу.

Віталія хвилювалася так, як на екзамені у виші, її переповнювали почуття і навіть пальці дрібно тремтіли, коли писала заяву.

– Тепер маєте підписати її у відділі освіти, – сказав їй завідувач.

Вона поспішила піти і вже за пів години сиділа в черзі у відділі освіти під кабінетом завідувачки. Віталія зайшла, подала заяву. Огрядна жінка за столом довго чи то читала її, чи про щось розмірковувала, а тоді спідлоба неприязно глипнула на відвідувачку, прикусила нижню пухку губу.