Петро Лущик - Настане день, закінчиться війна…

– Яволь!

Невдовзі з’явився з товстою папкою під пахвою зовсім молодий солдат. Він мовчки поклав її перед Теодором і так само мовчки зник.

Засмужний розв’язав шнурки папки і дістав з неї перший листок.

Найбільше запитів було з Російського фронту, найменше – з Сербського. На деяких листках були зовсім не проставлені дати, на деяких – явно прострочені. Дійсно, чим можна допомогти невідомому Теодорові унтер-офіцеру, що 17 квітня воював під Ярославом і нарікав на нестачу вівса для коней, якщо Засмужний точно знав, що через два дні полк, у якому воював цей унтер-офіцер майже повністю поліг під цим же містом.

Цей запит Теодор відклав убік.

Робота його захопила, він не помітив, як швидко минув час. Теодор не знав, чи можна тут курити, тому лише тримав у роті мундштук люльки, посмоктуючи її незапаленою.

Вже надвечір до нього заглянув гауптман фон Шлосман. Він з порога подивився на зігнуту постать Теодора, на його незапалену люльку.

– Чому я не бачив вас, як ви ходили на обід? – запитав Шлосман.

Теодор признався, що не покидав кімнати.

– Чому? – здивувався гауптман.

– Пробачте, але я не знав, що можна покидати це приміщення.

– Ви ні разу не вставали?

– Ні. Я не знав…

– Це не табір, – говорив Шлосман. – Хоч і армія. Ви маєте право виходити в туалет, курити, їсти. Обід кожного дня о першій годині. Це моя вина, що вас вчасно не попередив. Сьогодні вже нічого не поробиш, залишиться лише вечеря в казармі, а завтра я за вами прийду, щоб показати, куди молодші чини йдуть на обід.

Шлосман підійшов ближче.

– Що зробили?

Теодор протягнув списані три листки паперу.

– Це лише четверта частина, – винувато сказав він.

– Крім вас над подібним працюють чехи, поляки, словаки. Я маю подати рапорт на початку наступного тижня. Тобто через п’ять днів. Тобто у вас три дні. Справитесь? От і чудово! А зараз віддайте усі папери до сейфа, а завтра заберете їх назад.

Поволі робота у Засмужного налагодилась. Він закінчив складати звіт вчасно, майже одразу отримав інше завдання, зовсім не пов’язане з попереднім. Теодор не уявляв усього масштабу того, що відбувається в міністерстві. Він знав лише свій об’єм роботи. Що робили інші і хто робив, Теодор не знав і не дуже старався дізнатися.

Якось непомітно минуло літо. Наприкінці серпня, коли робота у Теодора налагодилась остаточно, уранці пролунала команда усім військовим вишикуватися біля дверей. Теодор нерозуміюче підвівся і вийшов у коридор, де вже стояли інші – і високі чини, і зовсім молодий солдатик, імені якого Засмужний так і не дізнався, і гауптман фон Шлосман.

Зазвичай такі шикування бувають тоді, коли приїжджає якийсь високий чин. Останній раз це було місяць тому, коли управління відвідав начальник штабу цісарсько-королівської армії генерал-фельдмаршал фон Гетцендорф. Правда, тоді нижнім чинам наказали залишатися на своїх місцях, а високе начальство зустрічали лише пани офіцери. Тепер же на зустріч невідомого високого гостя вигнали усіх.

Довгий час нікого не було. Вже декілька разів лунала команда «Струнко!» і стільки ж звучало «Відставити!». Теодор Засмужний подумав було, що вкотре їх відірвали від роботи даремно, як офіцери заметушилися, прозвучали приглушені команди, знову усі виструнчилися.

Теодор напружився в очікуванні чогось незвичного. Усі неначе за командою повернули голови вліво. Там коридор робив поворот і саме звідти почулися численні кроки. Майже одразу з’явилася група офіцерів, що оточила зовсім молодого гауптмана. Йому можна було дати років двадцять п’ять, не більше. Його обличчя було надто красивим як на чоловіка. На чоловікові був лише мундир гауптмана драгунського полку, з того, як він йшов, з якою пошаною дивилися на нього старші офіцери, Засмужний зрозумів, що це не зовсім звичайний гауптман. Але хто це, не мав жодного уявлення.

Процесія пройшла мимо, ніде не затримуючись. Коли на коридорі знову стало спокійно, пролунала команда повернутись до роботи.

Теодор Засмужний не мав часу розмірковувати над причиною появи незнайомця, тим більше, що останнім часом роботи побільшало.

Цей робочий день закінчився так само, як інші, але перед тим, як здати папери у сейф, до нього знову зайшов гауптман фон Шлосман. Так звичайно бувало, коли він збирався завтра дати нове завдання.

Розмову, однак, гауптман почав незвично.

– Теодоре, скажіть чесно, вам не набридло ось так щодень корпіти над паперами? – запитав він.