Хоч як хотілося Теодорові зайти у таку рідну церкву, він все ж розумів, що головне, ради чого він приїхав, не це. Тим більше що вечірня вже закінчилася і люди розійшлися. Тому Теодор надів шолома, пришпорив Карту і галопом помчав до рідної домівки.
Село залишилося позаду, і вершник виїхав на польову дорогу. Обабіч пустували зібрані поля. Людей на них не було, тому Теодор одразу замітив попереду самотню дівочу постать, яка повільно йшла у тому самому напрямку, що і він. Заінтригований, хто б це міг бути, драгун пришвидшив крок і невдовзі порівнявся з дівчиною, яка від несподіванки відсахнулася. Обоє зупинилися. Дівчина з деяким острахом дивилася на озброєного вершника, а Теодор напружував пам’ять, намагаючись згадати, де ж він її бачив. Здогадка блиснула миттєво.
– Провалитися мені на цьому місці, якщо це не Палазя! – вигукнув він.
Це дійсно була Пелагея Панько, сестра Настуні. За ці два роки, поки Теодор не бачив її, дівчина підросла, перетворилася на справжню красуню. Вперше юнак подивився на неї як на жінку.
Палазя зашарілася і опустила очі.
– Невже не впізнала? – здивувався Теодор.
– Чому? Звичайно, я впізнала вас, – нарешті спромоглася на відповідь дівчина.
Це розвеселило Теодора.
– А відколи ми перейшли на ви?
Він зіскочив на землю, перекинув вуздечку коневі через голову. Тепер перед дівчиною стояв стрункий високий драгун у повному обмундируванні, тільки важка гвинтівка кріпилася до сідла разом з сумками для їжі і набоїв. Мимоволі Палазя замилувалася сусідом.
– Ми ж з тобою як-не-як рідня, – продовжував він. – Тому давай без твого ви. Згодна?
Дівчина тільки кивнула головою.
– От і чудово! Ти чому сама ідеш?
– Я була на вечірні, – сміливіше відповіла Палазя. – Отець попросив нас декількох залишитися, щоб прибрати в церкві. А решта пішли раніше. А ви… Ти додому?
– Так, нарешті відпросився у командирів. Раніше ніяк не міг.
– А надовго?
– Якби-то. Завтра з самого ранку мушу бути в Добросині.
– Так швидко?
– Служба, – скромно, але з деяким значенням відповів Теодор.
– Тоді тобі треба спішити, щоб встигнути побути вдома, – занепокоїлася Палазя.
– Це правда, – згодився Засмужний. – Але ми, драгуни, не залишаємо дівчат одних у чистому полі. Тому якщо ми поспішимо, то я обов’язково приїду додому ще засвітла.
З цими словами він скочив на коня і подав руку дівчині.
– Я? – здивувалася вона.
– Не хочеш же ти, щоб я запізнився додому!? – посміхнувся Теодор і протягнув руку.
Палазя з деякою недовірою подивилася на високого коня, нахмурила брови й обережно підійшла до юнака. Той нагнувся і, схопивши її під руки, легко підняв і посадив перед собою.
– Ой! – злякано вигукнула Палазя і схопилася рукою за куртку Теодора.
– Вйо! – легко підігнав коня Теодор, і кобила рушила легким кроком.
– Впаду!
– А драгуни навіщо? – мимоволі повторив Засмужний полкову поговірку.
Йому було добре від того, що він повертається додому, що поруч сидить мила дівчина, що, зрештою, навіть погода сприяє цьому настрою.
– Коли ваш Йван розказав у селі, що ти служитимеш у драгунах, – говорила Палазя, – тебе одразу ж заповажали старі солдати, адже ніхто з них не служив там, де ти. Казали, що ти далеко підеш.
– Тільки не ми, українці, – охолодив її запал Теодор. – Але що це я? Хіба про це належить говорити з красивою дівчиною?!
Він не міг бачити, але Палазя зашарілася.
Як завжди буває у таких випадках, дорога проминула непомітно, і не встиг Теодор опам’ятатися, як в’їхав у село. Бажаючи якнайдовше не відпускати дівчину, Засмужний повернув на головну дорогу і підвіз Палазю до самих воріт. Він зіскочив з коня, допоміг злізти дівчині.
Їх уже помітили. То тут, то там з-за воріт чи паркану дивилися цікаві очі односельців. Краєм ока Теодор помітив не дуже привітний погляд Семка Проціва. Задоволений тим, що хоч так насолив неприємному сусідові, Теодор Засмужний хвацько підніс руку до шолома, усміхнувся, отримав усмішку у відповідь і легко скочив на коня.
– Но, рідна! – сказав він.
Карта, звикла розуміти свого наїзника з півслова, рушила з місця. До рідних воріт було зовсім близько, і Теодор невдовзі спішився знову. Озирнувся. Палазя стояла на тому самому місці і дивилася на нього.
Теодор востаннє помахав їй і відкрив ворота. Скрегіт дерев’яних воріт привернув увагу господарів. Неначе навмисне, на подвір’ї зібралася вся родина, тому появу несподіваного гостя сприйняли насторожено.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу