Петро Лущик - Настане день, закінчиться війна…

– Зараз ви отримуєте своє спорядження, – говорив кадет. – Ви повинні берегти його як зіницю ока. За пошкодження чи втрату зброї вас чекає суворе покарання. Ґефрайтере, можете починати!

Писар подивився на покладену перед ним книгу і викликав першого драгуна. Ним виявився вже знайомий Теодору Мірча Бок. Він підійшов до столу, і огрядний драгун поклав перед ним його амуніцію. Поки писар перелічував і записував у книгу кожний предмет, кадет Кокулєску говорив:

– Ви отримаєте своє спорядження. Це карабін «Манліхер» 1895 року випуску і вісімдесят патронів. Крім того вам видадуть шаблю з піхвами. Ви побачите, що вона має клинок з помірним вигином. Шабля завдовжки близько 84 см, вширшки біля ефеса 3,7 см та товщиною близько одного. На відстані 25 см від вістря клинок має двобічне заточування, ближче до ефеса – однобічне. Піхви сталеві поліровані. Це ваша зброя, якою ви навчитеся володіти. Крім того, вам видадуть теплу куртку, драгунський шолом і ранець. Попереджаю: якщо побачу чи мені хтось скаже, що у когось вкрадуть чи поміняють будь-що, я зроблю все, щоб ви самі виказали і наказали злодія. Наступний!

Отримав своє спорядження і Теодор Засмужний. Він відійшов убік (як, зрештою, й інші, щоб не заважати наступним), приставив гвинтівку до стіни і найперше оглянув шаблю. Вона була невелика, довжиною не сягала і метра, та легка. Разом з піхвами шабля важила не більше двох кілограмів. Теодор обережно вийняв її з піхов. Шабля була злегка загнута і звужена на кінці. Там же вона виявилася двосічною, але ближче до середини загострена лише з однієї сторони.

Засмужний спробував припасувати шаблю, але ременя на мундирі не було, а тому Теодор гадки не мав, як це можна зробити. Він полишив цю спробу.

Гвинтівка, що її він узяв у руки, виявилася важкою і на перший погляд незручною. Подумалося, що не дуже приємно буде носити її усі три роки.

Зате куртка Теодорові сподобалася. Трішки довша за мундир, такого ж кольору, з темною овечою підкладкою, вона повинна бути теплою взимку. Але оскільки до холодів ще далеко, тому ніхто – ні прості драгуни, ні офіцери, – їх ще не носили.

А увечері усіх новобранців завели у конюшню і показали їхніх коней. Засмужному випало їздити на струнконогій гнідій кобилі, яку звали Карта. З дитинства звиклий до коней, Теодор сміливо підійшов до тварини, дістав з кишені штанів припасений з обіду окраєць хліба і простягнув руку. Кінь фиркнув недовірливо, подивився на нову людину, після чого наблизився до поперечини і все ж взяв хліб. Теодор лагідно погладив голову коня.

Перший контакт пройшов успішно.

І потекли будні військової служби. Десь там, за високими мурами кишіло міське, незнайоме більшості драгунів життя, а тут вони жили за наперед написаним строгим розпорядком. Муштра на плацу змінювалася навчанням володіння шаблею і гвинтівкою, після чого був декількагодинний виїзд коней. Алюр, рись, галоп. Теодор навіть не знав, що існують такі рухи коней. Він взагалі майже не використовував своїх коней для верхової їзди, лише як тягову силу. Тепер же доводилося звикати і до цього.

Деякою віддушиною були заняття у класній кімнаті, де тричі на тиждень перед ними говорив кадет Кокулєску. Тут звичний унтер-офіцер перетворювався на зарозумілого професора, адже темою таких занять була цісарська родина.

– Його світлість цісар Австрії і король Угорщини Франц Йосиф править нами вже майже шістдесят років, – говорив проходжаючи між столами, за якими сиділи змучені муштрою драгуни, кадет. – Він сів на трон у 1848 році, коли йому було лише вісімнадцять. Це сталося тому, що його дід цісар Фердинанд і батько Франц Кароль відмовилися від трону. Його жінка Єлизавета, дочка герцога Баварії, померла в 1898 році. Його світлість мав четверо дітей: три дочки і сина Рудольфа, престолонаслідника, але той помер у 1889 році. Тому престолонаслідником цісар назначив свого племінника архікнязя Австрії Франца Фердинанда.

Нудотно спокійним голосом кадет Кокулєску перераховував дітей, внуків, братів і племінників світлішого цісаря. Під такий голос хотілося спати. Деякі драгуни почали куняти. Тоді унтер-офіцер вдаряв тростиною, з якою не розлучався, по столі і голосно запитував, як звати того чи іншого члена царственої родини чи перерахувати усі нагороди світлішого цісаря. Захоплений зненацька драгун зривався з місця і лише кліпав очима. Тоді тростина притулялася до спини соні. А Кокулєску як ні в чому не бувало продовжував:

– До цісарського роду також належать: архікнязі Райнер, комендант австрійської охорони, Йосиф, комендант угорської охорони; Йосиф, Август, Фрідріх, Кароль Стефан, Євгеній, Йосиф Кароль Альбрехт, Леон Кароль, Вільгельм…