Сергій Мисько - Альбінос, або Ідеальний текст

– Перепрошую. Що ви. Ні в якому разі.

– Заладив оце своє: ні в якому разі. Таке іноді трапляється. Він іноді може бути твоїм найліпшим другом. А ще конче необхідно і вкрай важливо визначитися зі своїм ворогом. Він має бути. Обов’язково.

– Не знав. Досі в мене не було ворогів. Та й навіщо?

– Без ворога не буде діла зовсім. Тільки не обирай заяложений стандарт – мій ворог – це я сам. Це має бути щось чи хтось незвіданий і грізний.

– Я вже знаю. Для мене без варіантів. Кохання мій ворог. Любов.

– Він продовжував гру і знову збрехав. Можливо під впливом сьогоднішнього наміру порвати стосунки з Лількою. Якби ж то знати Тарілці, що доля зіграє з ним самим злий жарт аби не патякав бозна що.

– Це дійсно вартий ненависті ворог. Перемогти його ще нікому не вдавалося. Ти ризикуєш і дуже сильно.

Її перервав стукіт у вікно. Шибка в рамі ледь не вилетіла від наполегливих спроб, перервати їхню розмову. Це були брати Гудими. Їм набридло перекурювати і чекати, бо ж вони збиралися йти на пляж попити пивка. Їхні веснянкуваті пики з уїдливими посмішками красувалися у вікні, передражнюючи Славка.

– Вибачте, пані Абпорт. Мені час відкланятись. Даруйте за поспіх, але конче необхідно владнати одну дуже важливу справу зі своїми однокурсниками, а потім зі своїм новим ворогом. Продовжимо наступного разу.

– В принципі: йди куди забажаєш. Я тебе не тримаю. При нагоді дійсно продовжимо…

На превеликий жаль вони не продовжили своєї бесіди. За два тижні по тому, у панни Привезеної почалося чергове загострення невиліковної хвороби з досить таки своєрідною і за певних обставин скоріше кулінарною назвою. Цю страву, вірніше основний інгредієнт, споживають переважно до пива. Але в даному випадку все відбувається навпаки. Рак їв тіло нещасної поетки…

Її вже давно запрошено до танцю зі смертю. Це соло вона має виконати всупереч своїм мріям і сподіванням. Бездоганно, майстерно… А відмовитися від згубних реверансів немає жодного шансу. Порятунку немає. Є тільки можливість приймати, як належне, хоча й передчасне.

Останні свої дні вона провела в лікарні. Апорт приховувала свою тяжку хворобу скільки їй вистачило сил і духу. Нещасна поетеса вже давно хворіла, але не втрачала надії на порятунок. На жаль вона програла. Невиліковну недуг з’їв її життя.

Щоправда Тарілка, згодом цілком випадково натрапив ще на один, доволі дивний вірш пані Абпорт, надрукований у місцевій районній газеті «Круті береги» з промовистою назвою «Все: нічого і більше». Цей шедевр надрукували вже опісля її смерті.

Купив кульчик соняшникового насіння у бабці на вокзалі. Допінив насіння і, як за звичай розгорнув шматок старої газети аби почитати про що писали в недалекому минулому. Він узрів фото ще зовсім молодої поетеси. Щоправда майже увесь текст вірша залишився на відсутньому шматку газети. Він прочитав тільки назву і кілька рядків: «Мені більше, ніж все. Нічого й не треба…»

Відтоді й почалося паралельне – справжнє творче життя Славка Тарілки. Вірніше пошуки варіантів так званого ідеального тексту.

Тепер ця нав’язлива ідеома постійно буде гнітити Тарілчин, іноді не зовсім виправданий оптимізм на привід свого нового таланту: записувати на папір тексти, що карбувало в його голові невідоме провидіння.

Можливо його однолітків подібні думки лякали чи взагалі провокували б до безумства. Але не у випадку Тарілки. Навпаки, він став сконцентрованим на внутрішньому світогляді…

Чи навпаки. Спочатку виникав текст десь у найпотаємніших закутках свідомої підсвідомості, а вже потім, сформований магічний алгоритм і готував реальність для свого творця в потрібній і нікому не відомій інтерпретації. Ніби відголосок минулих і прийдешніх перевтілень стану душі.

Наприклад ось цей:

«У курчатка замість губ виростає справжній зуб. Найдорожчий метал Каліфорній. Каблучка з каліфорнію на ратиці у невинної корови виглядає вишуканіше ніж на шиї шахової королеви. Незалежно від її кольору. А про підмізинний пальчик королеви людини годі й вигадувати огидність.»

Згодом навіть відпаде потреба записувати свої креативи. Зовсім. Він чітко пам’ятатиме кожне слово, кожну букву, що закарбується невидимим шрифтом на поверхні його внутрішнього я.

Тарілка вийшов покурити в перерві між частинами фільму у парк біля кінотеатру. Часу було вдосталь. Перерва змістовна. Мало не півгодини. Кіномеханіки оголосили про несправність одного з демонстраційних апаратів. Терміновий ремонт. Багато глядачів взагалі розійшлися хто куди. Залишися особливо спраглі до кінематографу та деякі пофігісти, яким наразі байдуже де проводити час.