Сергій Мисько - Альбінос, або Ідеальний текст

– Термін експлуатації. Людини розумної. Без гарантії. Чітко обмежений часом, що пробубнить німий годинник. Старі люди, мов малі діти і навпаки. Воліють бути доглянути. ми. Ми молоді теж такими будемо, якщо все буде добре. Так от чи не от. Шепочуть пенсіонери собі під носа колискові і скоріше за все не чують, бо вже мабуть глухі.

Славко замовк. Ні, не тому що відчув всю недолугість становища. Йому раптом згадалися дитяча забавка. Свого часу він змайстрував з пластмасового діда Мороза, якого за звичай ставили під ялинку на новорічні свята, скарбничку. Назбирав достатньо дзвінких монет. Настав час скористатися скарбом. Але – зась. Він кілька разів кидонув об підлогу бідолашну іграшку. Пластик не розбивався. Єдиний вихід: розрізати Мороза, вставивши лезо ножа в шпарину для вкидання монет. Щось подібне відбувалося й на тепер. Потрібен був не класичний варіант, а радикальний бзик аби не завести ситуацію у глухий кут. Хай він буде в очах цієї поетки невдахою, а ніж брехуном.

Тарілка гордо підняв голову і урочисто завершив віршо-складання:

– А взагалі все, що не відбувається, то на краще, бо цього прагнуть усі і навіть тварини, а ще риби, тощо. Хоча не виключено, що й рослини. А якщо й комахи, то теж не зле. Не залежно від того хороші вони чи погані. Ура!

Реакція Апорт перевершила сподівання Славка. Поетка кілька разів гучно плеснула в долоні, щоправда не змінюючи кам’яного виразу обличчя. Ошелешені однокурсники тільки роти повідкривали від такого дійства.

– Не ідеал, але й не казна що. Верлібр на тверду трієчку. Я б сказала: несподівано і надміру сумбурно, але має право на існування. Особисто я прагну написати сама чи щонайменше почути від когось абсолютну формулу. Тобто, ідеальний текст. Не знаю чи це можливо взагалі, і, яким має бути подібний набір слів. Так от. Написання тексту – це ритуал… А псевдонім у мене Абпорт, – Привезена завершила свою відповідь несподіваним одкровенням.

– А псевдонім брати обов’язково? – продовжив гру Тарілка

– Звісно. Друге ім’я. Як друге я. Це типу ти, але інший. Роздвоєння особистості потребує індивідуальної етикетки. Я Апорт.

– Ідеальний текст? Вперше чую. Матиму на увазі. – діловито зауважив Славко. – Псевдонім. Обираю собі псевдонім Тарілка. Трішки схожий на моє прізвище, але, я вважаю, це оригінально.

– Без сумніву, – пирснула сміхом поетеса. – Псевдонім аналог прізвища? Вперше чую. Хоча, це твій псевдонім, тобі й вирішувати.

– Так. Я тепер поет Тарілка.

– Тарілка… Враховуючи твій стиль віршоскладання. Чом би й ні.

– Майте на увазі. – Вираз обличчя Славка свідчив про серйозність заяви. – Про псевдонім знав тільки я, а тепер і ви. Це таємниця. Віднині нікому й ніколи, а ні чичирк.

– Славко Тарілка, запевняю про твій творчий псевдонім Тарілка, не дізнається ніхто, чого б це мені не коштувало. – І, не менш серйозно додала. – Доки для мене світа й сонця.

– Ви, як поетка поета, мене зрозуміли. А згадане вами ідеальне твориво сповістить нарешті всім про все і ні про що одночасно.

– Можливо. Таке пояснення теж має право на існування.

– Чи то пак, це просто чистий аркуш паперу на якому потенційно може розміститися будь який варіант тексту.

– Не мели дурниць. Хоча, проблема не в тобі. Даруй за відвертість… Ти ще зелений та тугий. Не стиглий. Текст має певні ознаки. Одна з яких: наявність орфографічних знаків на якомусь носії. В нашому випадку, на папері. Але, якщо тебе ваблять інші носії. Будь ласка. Ніхто не закине зайвого, навпаки.

– Можна поставити одну, але масну крапку на чистому аркуші. Багатозначну і красномовну.

– Я це вже проходила свого часу. Хибний шлях.

– Даруйте… Так, бовкнув аби що. До речі, як вам моє твориво. Чи далеко воно від вашого розуміння так званого ідеального тексту.

– Та бовкай, бовкай. – Вона зненацька підстрибнула майже торкнувшись тім’ям стелі і лягла на підлогу. – Вибач, прихопило спину. Може колись і вилізе із тебе путяще та варте уваги. Не знайома з усім твоїм творчим доробком, але достатньо й цього шедевру. Шикарний верлібр. Англійською це звучатиме майже вишукано, – Вона на мить закрила очі в спробі перекласти щойно почуте.

– Дійсно. Аби. Аби виказати свою схвильованість. Я такого ще не чула. Браво. Ні, дійсно. Щось в цьому є. Звісно, якщо ти не прагнув мене якимось чином образити.

– Ні в якому разі. Навпаки. Я прагнув. Вірніше, це відбулося спонтанно і тільки опісля я почав вважати, що це я сам спромігся.

– Але зауважу. Не переоцінюй своїх можливостей. Ідеальний текст підступний і аж занадто недоступний. Скоріше ти виглядатимеш посміховиськом в очах твоїх близьких і знайомих.