Валентин Чемерис - Золота осінь Гетьманщини

Як зазначено в анотації до збірника «Сто историй любви, собранных в книге, расскажут о том, как люди разных времен, национальностей, социального положения и вероисповиданий, любили страстно и беззаветно: любовь определяла их судьбы, ломала характеры (а часом і згадувані долі. – В. Ч. ) переворачивала жизни…»

Що й трапилося… Ні, не з багатьма, а майже з усіма. Бо у них була пристрасна любов. Наталя Брасова – великий князь Михайло Романов, Анна Ахматова – Амадео Модільяні, Феліца Бауер – Франц Кафка, Ліля Брік – Володимир Маяковський, Тетяна Гливенко – Дмитро Шостакович, Олена Нюренберґ – Михайло Булгаков, Клара Петаччі – Беніто Муссоліні, Віра Буніна-Муромцева – Іван Бунін, Маргарита Коненкова – Альберт Ейнштейн, Валентина Серова – Костянтин Симонов, Тетяна Окуневська – Йосип Броз Тіто…

Серед цих пристрасних кохань – часто трагічних – і вони: Марія Гамільтон і Петро I. Хоч у Петра – повторімося – таких коханок було та було, але до подібного видання чомусь у ролі найзвабливішої коханки потрапила лише вона – Марія Гамільтон…

Предки її походили з давнього шотландського роду Гамільтонів, які ще за царя Івана Грозного перебралися до Росії, навіть знайшли при царському дворі посади. Коли Марія народилася – невідомо, але при дворі Петра вона вигулькнула в 1709 р. – їй тоді було близько п’ятнадцяти років. І вона вже почала квітнути всіма жіночими звабами, але вибирати собі супутника життя не квапилася. Потрібен був не перший-ліпший, а красивий, кращий із кращих, такий, який міг би забезпечити їй небідне життя.

Спершу вона впала в око цариці Катерині Олексіївні, і та взяла її до собі фрейліною. Струнка, вродлива дівчина всім, із ким знайомилась, одразу ж подобалась. Була Марія невгамовною, вдачі веселої та жвавої.

До всього ж вона вдалася хитрою, проникливою і далекоглядною. Нічого просто так не робила, а лише з прицілом на вигоду і подальші блага.

Вважається, що саме ці якості і допомогли затіяти небезпечну авантюру: рішуче сподобатися цареві й набитися в його любаски, себто шмигнути в його постіль. А вже там вона постаралася! Так постаралася, що невдовзі Петро побачив у ній «такие дарования, на которые не мог воззреть без вожделения». Так Марія стала коханкою російського царя, і він негайно увів її «в постельний реєстр», список особистих коханок.

З перших днів – чи то пак ночей, – цар міг насолодитися новою фавориткою, а пристрасть, що спалахнула в ньому, вже не давала йому спокою ні вдень ні вночі, і він був тільки з нею, на якийсь час навіть махнувши рукою на державні справи. І забув, ясна річ, про законну жону. Щасливо забув. Чому щасливо? А тому, що забув про дружину, а пам’ятав лише коханку, і від цього почувався як ніколи щасливим.

Такою ж щасливою була у ті дні й Марія Гамільтон. Ось тільки щастя її виявилось недовгим. Щоб не сказати – куцим. Та й не врахувала жінка, що цар Петро – від природи чи що? – був аж надто непостійним. Та й щастя, як відомо, триває недовго. Справи та побутові клопоти швидко його затуманюють, і людина знову почуває себе заклопотаною побутом, бодай той побут і царський. Петро не вмів – і не міг – зберігати вірність дружині, як і першій красуні його двору. Навіть у такого здорованя, як Петро Олексійович не вистачало сили зберігати чи втримувати в собі вірність. Домігшись свого, взявши, що він хотів від чергової красуні, Петро швидко холонув – до будь-якої зваби, любки-голубки.

Збайдужів він і до Марії Гамільтон. З такою ж швидкістю, з якою холонув до коханок – коли брав від них усе, до чого багла його невгамована і така непостійна плоть. І чого тільки не робила Марія, аби втримати біля себе коханого, та все було марно. Швидко настав час, коли Петро-цар, як їй здавалося, почав із нею нудьгувати, а тоді й забувати про неї. І Марія у відчаї, нічого не придумавши кращого, кинулася шукати собі нових коханців, і коло неї чи не роями кружляли зальотники, готові – подай вона їм тільки знак – кинутися до неї в обійми…

Особливо багато товклося біля неї офіцерів, іноземців. Одне слово, від кавалерів у пані Гамільтон не було відбою, і вона пустилася берега. Від природи своєї Марія була не байдужа до плотських розваг і насолод, а в обіймах нових і нових спокусників забувала про зраду царя і мала в тих обіймах велику втіху. Хоч й забаганка будь-що повернути царя не полишала її.

Підгулювала красунечка Марія, як кажуть, на стороні ще довго й довго – не один рік. І підгулювала б у своє задоволення, може, і не один рік (Петро був зайнятий державними справами і до нього «не доходило»), якби не перестаралась. Закрутила роман з царським денщиком Іваном Орловим, а закрутивши з бравим молодцем, кинулась у вир пристрастей забувши про обережність.