– Пані Зосю, я вмру?
– З чого ти взяв? – глянула на Мартина великими зеленими очима пані Зося, поправляючи йому подушку.
– У мене гарячка.
– Ну то й що?
– Як що? Пан Стоцький казав, що всі хвороби лікує палиця. Без неї довго не живуть. А я вже три тижні живу без палиці.
– То він жартував, – заспокійливим голосом відповіла пані ляґерова.
– Ага, жартував. Хіба він уміє жартувати?
– Уміє, лише себе не виказує.
– А я думав, у нього нема ні жартів, ні серця. Він як б’є, то тиждень пече.
– Він просто любить порядок.
– Пані Зосю, чому діти не люблять порядок? – підвів голову Мартин.
– Бо темні. І не знають, як правильно, – відповідала пані ляґерова.
– А чому вони темні? – надокучав далі Мартин.
– Бо ніхто їх не навчив, – знизала плечима пані Зося. – Та хто мав навчити, – зітхнула вона, поправила рукою коротке хвилясте волосся й пішла до своєї роботи.
«От цікаво, – подумав Мартин, – який у пана Стоцького дєдьо. Він точно й’го щоднє на “стілець” кладе. Інакше відки би той знав, де найбільше болит. Та нє, таких старих, певно, вже на “стілець” не кладут».
Мартин іще раз глянув, чи пані ляґерова пішла, обернувся до стіни й поволі поринув у сон. Прохопився від того, що хтось смикнув його за ногу. Хлопець мигцем зіпнувся на лікті, окинув оком кімнату й відразу сів на ліжко. То був Тодось.
– Бери! Я приніс! – Тодось добув із-за пазухи Борисового картуза й убгав Мартинові під подушку.
– Кашкіт? Де ти й’го взяв? – сполошився Мартин.
– Тсс! Вкрав! Тілько про це нікому. Коли не було пані ляґерової, я зайшов до її мешкані і там знайшов.
– Ти порпавси в її шуфлядах? – тріпотів Мартин.
– Троха. Та то байка! [49] Байка ( діал .) – дрібничка, нічого важливого.
Думав, тобі зле. А як принесу кашкіт, то втішишси.
– Та я тішуси, але як хтос взнає?
– Чого спудивси! Не взнає! Ховай бігом! Бо мене пан Стоцький заб’є.
Мартин з одного боку дуже втішився, що знову має картуз, а з другого боявся за Тодося.
Того ж вечора пані ляґерова оголосила, що хтось проник у її кімнату й поперекидав усі її речі. Крадіжки ще не з’ясовані. Пан Стоцький шукає порушника.
Панові Стоцькому не довелося довго шукати. Іван Лаба бачив, як Тодось виходив із кімнати пані Зосі. Тодось того ж вечора почовгав на «стілець». Відтак він цілий тиждень пролежав у ліжку… Картуз таки знайшли.
Пані Левська була доброю вчителькою, ось лише страх якою суворою. Її боявся навіть Іван Лаба. Він був відмінником, і його пані Левська завжди ставила всім за приклад. У нього було найбільше «бджілок» (так у їхній школі називали найкращі оцінки, які діти отримували за читання та письмо). Іван вважався наймудрішим і єдиним, хто не знав, що таке «стілець», бо жодного разу на ньому не опинявся. Він міг будь-де вийти сухим із води, навіть якщо десь і попадався на гачок. Це дуже всіх нервувало. Особливо Степана. І про те, хто видав Тодося, Степан також здогадався. Він такого щигля всмалив Іванові, що той почав обходити його десятою дорогою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Груба ( діал .) – вагітна.
Ліниці ( діал .) – повісмо. Палити ліниці й обкурювати ними приміщення – народний ритуал від вроків.
Ґудз ( діал .) – вузол.
Тяжка ( діал .) – вагітна.
Матірка ( діал .) – конопляна нитка, якою після пологів перев’язували пуповину.
Ґрейцер ( істор .) – дрібна монета.
Верета ( діал. ) – те саме, що рядно.
Годна ( діал. ) – можеш.
Падоньку! – вигук здивування.
Горєчка ( діал .) – висока температура.
Байбарак – давній верхній осінньо-зимовий одяг із грубого сукна.
Чипіти – сидіти навпочіпки.
Полубічок ( діал .) – діжечка.
Дзиґлик ( гуцул. ) – стілець.
Читать дальше