Петро Лущик - Манускрипт з минулого

– Тут багато чого дивного, але що саме зацікавило тебе? – озвався Котляр.

– Сукня, судячи з вигляду, куплена аж ніяк не на Перехресті (Орест мав на увазі базар на протилежній околиці міста).

– Так, це виключено! – вставив Веніамін Соколовський. – Якийсь дуже дорогий бутик.

– Правильно, стажере, а от прикрас я не побачив. Не було чи зняли?

– Не було прикрас. Узагалі нічого не було, – сказав Котляр. – Ні документів, ні ключів від квартири, навіть сумочки не знайшли.

А оце вже дуже дивно! Орест Гайовий не міг уявити собі таких жінок без хоча б косметички, а помістити її можна саме у сумочку. Як на нього, не нижче «дольче-габана».

– Може, вона жила у цьому будинку? – висловив припущення.

– Не жила, – знову вставив слово стажер. – Я опитав жильців – ніхто її не знає. Крім того, випала вона не з квартири, а з вікна сходової клітки.

Орест Гайовий подивився вгору. Вікно між передостаннім та останнім поверхами було відчинене.

– Доку! Що можеш сказати – це самогубство? – звернувся він до патологоанатома.

– Скажу в понеділок, – відповів Сергій. – Тіло – суцільна гематома, але сам бачиш, що все тут щось не так.

– Це не самогубство! – упевнено мовив Соколовський.

– Може, опустишся до пояснень? – їдко запитав Орест.

– Залюбки! Я знаю жінок подібного типу. У них присутній так званий «комплекс Клеопатри».

Гайовий широко відкрив очі. І здивував його не загадковий «комплекс Клеопатри», про який він чув уперше, а ствердження стажера, що він знайомий з такими жінками. Орест узагалі сумнівався, що той взагалі знав хоч якусь жінку.

– Що за «комплекс Клеопатри»? – недовірливо запитав Гайовий.

– Існує легенда, що цариця Єгипту Клеопатра довго не наважувалася покінчити з собою, бо не могла знайти такий спосіб звести з життям рахунки, який би був безболісним і не спотворював тіло. Отрута відпадала одразу, адже після неї тіло синіє і розпухає; клинок не підходив, бо цариця не виносила болю. Укус отруйної змії підходив за всіма параметрами, – говорив Соколовський.

– До чого тут це?

– Такі жінки навіть сміття не виносять, не нафарбувавшись! Головне не те, що говорять про них за життя, але що говоритимуть після смерті. Особливо на похоронах. Вони і там мають бути красиві. Тому цей випадок, – Веніамін кивнув на накрите тіло, – перекреслює все, адже навіть ховатимуть її у закритій труні. Якщо вже так приспічило звести рахунки з життям, можна залізти у ванну і перерізати собі вени.

Орест із Сергієм слухали дещо сумбурне пояснення стажера і про себе відзначили, що той правий.

– І крім того, навіщо пертися сюди? – закінчив Соколовський.

– Ось це ти і виясниш, – охолодив його Гайовий.

– Як?

– Насамперед пройдешся квартирами від першого до останнього поверху. Можливо, хтось щось і бачив. Особливо перевір, чи не проживають у них молоді здорові самотні чоловіки.

– Ви гадаєте, що це зробив її коханець? – поцікавився зраділий серйозністю завдання стажер.

– Після цього… Ти сфотографував тіло? Після цього обійдеш всі бутики в центрі міста і поцікавишся, чи не купував хтось у них таку сукню.

– Та таких покупок може бути багато! – засумнівався Веніамін.

– Таких покупок не може бути багато! Це ексклюзив! Обмежена партія і, як правило, кожен бутик має своїх постійних клієнтів, котрі в свою чергу мають дисконтні картки. Усе! Дерзай!

Слова Гайового послужили Соколовському пострілом стартового пістолета. Він миттю сховався за дверима під’їзду.

– Буде толк! – озвався Сергій Котляр.

– Якщо витримає такий темп. Кажеш, лише в понеділок? А раніше не можна?

Котляр похитав головою.

– У мене морг завалений, – виправдовувався він. – І не ти єдиний займаєшся вбивствами. У понеділок – і то тільки тому, що тобі підпирає відпустка. Хоча я навіть без розтину можу з упевненістю сказати: правий твій стажер. Так не зводять рахунки з життям! Принаймні такі дами.

Котляр повернувся, махнув рукою, закликавши двох санітарів із носилками. Орест Гайовий не став спостерігати, що буде далі, а натомість повернувся до поліцейської машини, якою приїхав сюди.

– От що, пінкертони, досить байдикувати! – мовив він. – Пошукайте десь у радіусі двісті метрів звідси покинуту машину.

– Будь-яку? – уточнив сержант, що сидів за кермом.

– Якщо знайдете «жигулі», можете забрати собі цей раритет. Мені потрібна нова модель бажано жіночого смаку. Знайдете – повідомте мені. Я буду у відділку.

Тільки коли поліцейські поїхали, Орест Гайовий зрозумів, що залишився без транспорту і не знає, як добиратиметься на роботу. Справді, не їхати ж звідси у кареті швидкої допомоги з тілом жінки, у якої не залишилося жодної цілої кістки!