Володимир Єшкілєв - Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Важка жовта крапля набрякає на краєчку мірної склянки. Вона масна, мерехтить теплими смугами веселки. А ще в ній зачаїлась погибель. Годину тому Майстер вибрав рідину з мертвої плоті. З теплого трупу білого кролика, вбитого ін’єкцією жаб’ячої крові. А жабі, у свою чергу, вкоротила віку отрута, видобута з секрецій риб родини Tetraodontidae.

За п’ятдесят сім хвилин підсумкова рідина неквапно пройшла крізь паперові і мінеральні фільтри. Відтак – вже прозорішою за джерельну воду – мирно з’єдналась з іншою підсумковою рідиною, що кілька місяців відстоювалась у темряві та прохолоді. З рідиною, на вигляд масною, тривожно цегляного кольору. При з’єднанні двох отрут й виник цей блідо-жовтий розчин з ледь відчутним квітковим ароматом. Жодний знавець рослин не зможе визначити, якій квітці він належить, тому що не існує такої квітки. Жодна лабораторія не виявить всіх складових і всіх властивостей цієї мікстури. Властивостей, здатних проявлятись в ураженій плоті через тижні, місяці або ж роки після входження до її клітинних лабіринтів.

З мірної склянки Майстер виливає розчин до фігурного флакону, що прикрашав аптечну вітрину задовго до революцій і війн минулого століття. Майстер наповнює його обережно, щоби не пролити дорогоцінної суміші. Закриває фіал притертою скляною пробкою. Перев’язує його шнуром. Відтак знімає захисний щиток, дихальну маску й дивиться крізь розчин на денне світло. Майстер віддавна, скільки себе пам’ятає, закоханий у мистецтво мікстур і трунків з вибірковою дією. Найменшу похибку у формулі він прирівнює до поразки. Але цього разу він не знаходить вад ані у відтінках ані в консистенції.

Він шепоче охоронне закляття, котре вичитав у старій книзі, ставить фіал на вівтар нічної богині, знімає гумові рукавички, кидає їх до смітника, миє руки, запалює на вівтарі ароматичні палички, наливає собі коньяку і сідає у крісло.

Скриплять сховані під шкірою пружини, а Майстер стримує стогін. В нього ціпеніє спина. Біль від попереку повзе до правої лопатки й вище; свинцевим еполетом лягає на плече, хрусткою клішнею хапає за шию.

Біль впивається в м’язи перед осінніми дощами і вологими снігопадами березня. Колись достатньо було розтерти спину маззю з бджолиним або гадючим трунком і «клішня» з «еполетом» розповзались мурахами, що забирали біль до потаємних гнізд. Але добрі часи минули. Тепер біль відступає лише перед мазями, в котрих мікродози павучих паралізаторів вкраплені в екстракти, настояні на грибах та випарені з рослин, зібраних у долинах Ріо-Гайї, там, куди століття тому Конан-Дойль відправив героїв «Загубленого світу».

Майстер проводжає поглядом хмарки диму, що розпливаються над бронзовою подобою богині і линуть до стелі. Відсьорбує коньяк. Потім ще й ще, повільно смакуючи ароматний напій. Він згадує: східні алхіміки і фармацевти мали переконання, згідно з яким складні сполуки, що опинились в одному приміщенні, здатні впливати одна на одну. Впливати, незалежно від відстаней, стінок реторт, сталевих і титанових бронювань сейфів. Трункороби минулого складали симфонії ідеальних отрут, розміщуючи глеки з вином поряд зі своїми творіннями. Те вино набувало дивовижних якостей – як вбивчих так і лікувальних.

«Якщо це правда, тоді коньяк мав зазнати впливу отрути, – подумки посміхається Майстер. – Здається, фізики називають це «суперпозицією». Якось так…»

Він знов відсьорбує з келиху, намагаючись відчути гіркуватий присмак. Але відчуває лише смак коньячних спиртів та ледь відчутну присутність натурального згущувача (на основі трагакантової камеді – доповідають йому смакові рецептори). Він кривиться. Виробники коньяків зазвичай нехтують наріжною мудрістю харчової хімії: всі спроби штучно покращити смак закінчуються псуванням продукту. З іншого боку, завдяки халтурникам і невігласам, у коньяку зручно ховати повільнодіючі отрути, зокрема синтезовані (Майстер віддає перевагу дієслову «побудовані») на основі секреції молюску Babylonia japonica. Та й ті нейротоксини, що ними восьминоги паралізують здобич, безслідно вплітаються у молекулярне плетиво коньячних спиртів.

Майстер міркує про замовника, що збирається розчиняти отруту в шампанському. Згідно з його побажаннями складена її формула. Її збройна симфонія. В пінистих напоях вона розгорне свої властивості до граничних значень. Вона крокуватиме акордами погибелі неквапно і невідворотно, даючи відміченому смертю день за днем відчувати в собі оманливу повноту життя, ходити до спортзалу, відвідувати коханку, будувати плани щодо майбутнього. Отрута стане послом нічної богині, її напруженням у наївних джерелах життя, її чорним ангелом, мечем її кристалічної влади над м’якими, мінливими та самобутніми формами.