Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

– Дякую, ваша честь. – Бом підійшов до крісла для свідків – високий худорлявий чоловік на шляху до перспективної політичної кар’єри. Ця справа його непокоїла, і він сподівався, що Кевін і Лоїс Вілсон пристануть на його пропозицію, але цього не сталось, і тепер він залежав від свідчень десятирічних дітей. – Прошу тебе розповісти суду саме те, що ти розповіла містерові Корнблю того дня в його кабінеті. Не квапся.

Пухкенька дівчинка швидко глянула на Лоїс. Кевін сказав їй зосереджено дивитися на всіх дітей, особливо тих трьох, які підтверджували звинувачення Барбари Стенлі.

– Ну… іноді, коли в нас були мистецтва…

– Мистецтва? Що це таке, Барбаро?

– Це малювання, читання або музика. Тоді клас іде до вчительки малювання або музики, – продекламувала маленька дівчинка, майже заплющивши очі.

Кевін бачив, що вона старається зробити все правильно. Роззирнувшись довкола, він побачив, що деякі слухачі злегка всміхаються, мовчки вболіваючи за дитину. А от пан позаду здавався напруженим, майже сердитим.

– Розумію, – кивнув Бом. – Клас іде до іншого кабінету, так?

– Ага.

– Барбаро, будь ласка, кажи «так» або «ні». Гаразд?

– А… тобто так.

– Отже, іноді, коли у вас були мистецтва… – підказав Бом.

– Міс Вілсон просила когось із нас залишитися, – відповіла на підказку Барбара.

– Залишитися? У кабінеті з нею?

– А… так.

– І?

– Одного разу вона попросила мене.

– І що ти розповіла містерові Корнблю про цей раз?

Барбара трохи крутнулась у кріслі, ховаючись від погляду Лоїс. Тоді глибоко вдихнула й почала.

– Міс Вілсон попросила мене сісти біля неї і сказала мені, що вважає, що я росту красунею, але маю знати дещо про своє тіло, дещо таке, про що дорослі не люблять говорити. – Вона зупинилась і опустила погляд.

– Продовжуй.

– Вона сказала, що деякі місця особливі.

– Особливі?

– А… так.

– І що вона розповіла тобі про ці місця, Барбаро?

Барбара швидко глянула в бік Лоїс Вілсон, а тоді знову повернулася до Бома.

– Барбаро, що вона тобі розповіла? – повторив він.

– Що, коли їх хтось торкається, відбувається… відбувається дещо особливе.

– Розумію. А що вона зробила потім? – кивнув він, спонукаючи її продовжувати.

– Вона показала мені ці місця.

– Показала тобі? Як?

– Вона показала на них, а тоді попросила мене дозволити їй їх торкнутися, щоб я зрозуміла.

– Ти дозволила їй, Барбаро?

Барбара міцно стулила губи й кивнула.

– Так?

– Так.

– Де саме вона тебе торкалася, Барбаро?

– Отут і отам, – сказала Барбара, показуючи на свої груди та собі між ноги.

– Вона просто торкалася тебе там чи робила щось іще?

Барбара закусила нижню губу.

– Це важко, Барбаро, ми знаємо. Але ми маємо тебе запитати, щоб можна було вчинити так, як треба. Ти ж розумієш? – Вона кивнула. – Гаразд, розкажи суду. Що ще робила міс Вілсон?

– Вона засунула руку осюди, – сказала вона й поклала праву руку між ногами, – і потерла.

– Засунула руку отуди? Тобто під одяг?

– Так.

– Що сталося далі, Барбаро?

– Вона спитала, чи відчуваю я тепер щось особливе. Я сказала їй, що це просто лоскотно, а вона розізлилася й витягла руку. Вона сказала, що я ще не готова це зрозуміти, але вона спробує ще якось іншим разом.

– І спробувала?

– Не зі мною, – швидко сказала Барбара.

– З твоїми подружками, іншими дівчатами з класу?

– Ага. Так.

– А коли ти розповіла їм, що робила з тобою міс Вілсон, вони розповіли тобі, що вона робила з ними, правильно?

– Так.

Місцями для слухачів прокотилося стишене бурмотіння. Суддя докірливо поглянув на них, і всі негайно затихли.

– Тоді ви всі розповіли все містерові Корнблю?

– Так.

– Гаразд, Барбаро. Тепер тебе ще розпитає містер Тейлор. Просто будь із ним такою ж чесною, як була зі мною, – сказав Мартін Бом, а тоді повернувся до Кевіна й хитнув головою. Він теж був здатен на театральні ефекти.

«Доволі спритно, – подумав Кевін. – Треба це запам’ятати: просто будь із ним такою ж чесною, як була зі мною».

– Барбаро, – сказав Кевін, а тоді підвівся. – Твоє повне ім’я – Барбара Елізабет Стенлі, так?

Тон у нього був легкий і привітний.

– Так.

– У твоєму класі є ще одна дівчинка на ім’я Барбара, так, Барбаро?

Вона кивнула, і Кевін, усміхаючись, підійшов ближче.

– Але її звати Барбара Луїза Мартін, і для того щоб вас розрізняти, міс Вілсон називала її Барбарою Луїзою, а тебе – просто Барбарою, так?

– Так.

– Тобі подобається Барбара Луїза?