Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

– Що ти зробив, Кевіне?

– Спершу скажу тобі ось що: Пол не жартував. Там мені платитимуть удвічі більше, ніж я заробляв би цього року в «Бойл, Карлтон і Сесслер», навіть якби там вчинили правильно і взяли мене в повноправні партнери. А це – величезні гроші, Міріам. По-друге, я робитиму лише те, що хочу: розглядатиму кримінальні справи.

– Але що, як із цим не складеться? Тут у тебе все стабільно, тут щось вимальовується.

– Як це – «не складеться»? Оце так мені довіряє власна дружина. – Він негайно вдав засмучення, наче в суді.

– Я просто намагаюся…

– Я знаю. Будь-які великі кроки на кшталт цього лякають, але коли ти познайомишся з усіма… і це, Міріам, якраз найкраще для нас: усі інші молодші партнери, Тед, Дейв і Пол, одружені, а дітей ні в кого з них ще немає. Дейв, Тед і їхні дружини – приблизно наші ровесники. Ми зможемо спілкуватися з людьми, з якими нас щось об’єднує. Ну що насправді тебе об’єднує з Етель Бойл, Барбарою Карлтон чи Рітою Сесслер? Сама знаєш, вони досі вважають себе трохи кращими за нас, тому що я – не партнер. І не кажи мені, ніби ти не нарікала на те, що вони поводяться з тобою, як із дитиною.

– Але в нас є й інші друзі, Кевіне.

– Знаю. Але час розширити свої обрії, люба. Ці люди живуть і працюють у Нью-Йорку. Вони їздять на вистави, концерти, до художніх галерей, чудово відпочивають. Ти нарешті займешся тим, чим завжди хотіла займатися.

Вона відкинулася назад у задумі. Можливо, він має рацію, – можливо, вона все своє життя була надто самотньою. Можливо, час вирватися з кокона.

– Кеве, ти справді вважаєш, що це буде добрим кроком?

– Ох, люба, – відповів він, підвівшись і наблизившись до неї. – Це не просто добрий крок – це чудовий крок.

Він поцілував її й сів біля неї, а тоді взяв її за руки.

– Я не зробив би нічого такого, що засмутило б тебе, хоч яке щастя це обіцяло б мені. Це просто нікуди б не годилося. Ми надто… надто сильно зрослися.

– Так. – Вона заплющила очі та злегка закусила нижню губу. Він торкнувся її щоки, і вона розплющила очі.

– Я кохаю тебе, Міріам. Не уявляю, як чоловік може кохати жінку ще більше.

– Ох, Кеве…

Вони знову поцілувались, а тоді вона помітила на його мізинці новий перстень.

– Де ти це взяв, Кевіне? – Вона взялася за його руку, щоби піднести перстень до очей. – Перша літера твого імені?

– Ти не повіриш. Це подарунок від містера Мільтона, такий собі привітальний дар.

– Справді? Але звідки він міг знати, що ти пристанеш на його пропозицію?

– Ти зрозумієш, коли зустрінешся з містером Мільтоном. Він випромінює впевненість, авторитет, успіх.

Вона хитнула головою і знову поглянула на перстень.

– Золото щире, двадцять чотири карати, – сказав він, помахавши рукою.

– Ти справді захопився тією фірмою.

– Я знаю, – визнав він.

– А як же дорога туди, Кевіне? Ти ніколи не хотів їздити на роботу далеко.

Він усміхнувся.

– У містера Мільтона є чудове рішення, – хитнув головою він. – Усе це здається надто ідеальним, щоб бути правдою, але це – правда.

– Що? Розкажи, – підскочила вона на канапі.

Він посміявся з її нетерплячості.

– Ну, завдяки одній своїй справі багато років тому Мільтон, схоже, заволодів багатоквартирним будинком на Ріверсайд-драйв, і там зараз є вільна квартира.

– Ріверсайд-драйв? Тобто ми б переїхали до Нью-Йорка? – Її захват пригаснув, ледве почавши зростати. Він знав, що вона не надто любить жити в місті.

– Угадай, скільки ця квартира коштує.

– Гадки не маю.

– Шістсот тисяч доларів!

– Але ж, Кевіне, як ми можемо таке собі дозволити?

– Нам і не треба цього собі дозволяти.

– Я не розумію.

– Вона наша, допоки ми не будемо готові побудувати дім своєї мрії. Без орендної плати і взагалі. Навіть за електрику платити не треба.

У Міріам так сильно відвисла щелепа, що він мимоволі розсміявся знову.

– І уяви собі… Тед Мак-Карті та його дружина Джин, Дейв Котейн і його дружина Норма, Пол Сколфілд і його дружина Гелен мешкають у цій-таки будівлі.

– А де живе містер Мільтон?

– У квартирі в пентхаузі тієї ж будівлі. Усе як сказав мені сьогодні Тед Мак-Карті… «Джон Мільтон і партнери» – велика згуртована родина.

Її опір почав слабшати. Вона мимоволі зацікавилася ще більше.

– А що там з містером Мільтоном? Невже в нього немає дружини та рідних?

– Ні. Може, тому він і ставиться до своїх партнерів, як до рідні.

– Який він?

Кевін відкинувся назад і почав:

– Міріам, Джон Мільтон – найхаризматичніша, найсимпатичніша людина, яку я коли-небудь зустрічав.