Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

Кевін відчув, що Тед Мак-Карті – людина педантична. Він сидів за великим столом із чорного дуба, де його папери лежали охайно біля великої фотографії дружини в срібній рамці та ще однієї фотографії в такій самій рамці, де були зображені він і дружина в день весілля. Його кабінет був досить простим порівняно з кабінетами Дейва Котейна та Пола Сколфілда, але в ньому краще відчувалися порядок і чистота.

– Радий знайомству, Кевіне, – промовив Мак-Карті, підвівшись із крісла, коли Пол їх познайомив. Тед, як і Дейв із Полом, мав приголомшливий голос і говорив енергійно та чітко. – З того, як про вас розповідали містер Мільтон і Пол, я зрозумів, що ви скоро будете з нами.

– Здається, про це всі дізналися раніше за мене, – пожартував Кевін.

– Зі мною було так само, – зауважив Тед. – Я працював у батьковій фірмі й не мав ані найменшого наміру йти, аж тут до мене звернувся Пол. Приїхавши сюди на зустріч із містером Мільтоном, я вже роздумував про те, як повідомлю про це батька.

– Неймовірно.

– Тут практично щодня відбувається щось захопливе. А тепер, коли до нас долучитеся ви…

– Я з великим нетерпінням чекаю на це, – відповів Кевін.

– Удачі і вітаю на борту, – сказав Тед. – Мушу бігти – треба взяти свідчення щодо клієнта, якого звинувачують у зґвалтуванні сусідської доньки-підлітка.

– Справді?

– Розповім вам про це на службовій нараді, – пообіцяв Тед.

Кевін кивнув і пішов до виходу за Полом. У дверях він зупинився.

– Я б хотів дещо спитати, Теде, – сказав Кевін, думаючи, як відреагують на його рішення Міріам і її та його батьки.

– Звісно, питайте.

– Як ви повідомили свого батька про те, що йдете?

– Я сказав йому, що дуже хочу спеціалізуватися на кримінальному праві і що містер Мільтон мене дуже вразив.

– Але ж ви мали успадкувати родинну фірму, так?

– Ох… – Тед усміхнувся й хитнув головою. – Невдовзі ви зрозумієте, що це теж родинна фірма.

Кевін кивнув, вражений Тедовою щирістю.

Він повернувся до свого майбутнього кабінету й сів за великий стіл. Відкинувся на спинку крісла, поклавши руки на потилицю, а тоді розвернувся, щоб поглянути на місто. Тепер він почувався на мільйон доларів. Йому не вірилось у власну удачу: багата фірма, розкішна квартира на Мангеттені без орендної плати…

Повернувшись назад, він зазирнув у шухляди столу. Там було все: чисті блокноти, нові ручки, новий органайзер. Коли він уже був готовий закрити нижню бічну шухляду, йому впав в око якийсь предмет. Це була невеличка ювелірна скринька.

Він витягнув її, відкрив і побачив усередині золотий перстень на мізинець із вигравіруваною монограмою «К».

– Перевіряєте габарити крісла? – запитав Пол, увійшовши всередину.

– Що? Ой. Так. Що це таке? – Кевін простягнув перстень.

– Значить, уже знайшли? Просто дрібничка від містера Мільтона, привітальний подарунок. Він усім нам такі подарував.

Кевін з острахом вийняв перстень зі скриньки та приміряв. Він підійшов ідеально. Кевін підняв здивований погляд, але Пол явно анітрохи не вразився.

– Вирішальну роль, Кевіне, тут відіграють саме ці дрібнички, те, як він сумлінно показує свою відданість нам як людям.

– Розумію, – Кевін замислився на мить, а тоді відірвав погляд від персня, – але звідки він знав, що я погоджуся на роботу?

Пол знизав плечима.

– Як я вже казав, він чудово знається на людях.

– Неймовірно. – Він оглянув кабінет. – А цей… Джаффі?

– А що він?

– Цього ніхто не міг передбачити?

– Ми знали, що він у депресії. Йому всі допомагали. Містер Мільтон найняв малому няньку. Ми робили все, що могли, телефонували йому, заходили в гості. Ми всі почуваємося винними, усі відчуваємо свою відповідальність.

– Я не мав на увазі…

– О ні, – сказав Пол. – Ми всі живемо в одному будинку. Ми мали б зуміти йому допомогти.

– Ви всі живете в одному будинку?

– І ви теж із нами житимете. Навіть більше: ви оселитесь у квартирі Джаффі.

Кевін подивився вражено. Він не знав, як до цього поставиться Міріам.

– Як він… як він це зробив?

– Зіскочив зі свого патіо. Але не хвилюйтеся, – сказав Пол і швидко всміхнувся, – я не думаю, що та квартира проклята.

– Усе одно мені, можливо, варто тримати це в таємниці від дружини.

– О, звичайно ж. Принаймні допоки ви не обживетесь і вона не побачить сама, як вам безпечно і комфортно. Ще трохи – і її звідти не витягне навіть стадо диких слонів!

Лише перед з’їздом зі швидкісної дороги Кевін усвідомив, як сильно змінить власне життя та життя Міріам. Не можна сказати, що він хоч трохи про це шкодував, – зовсім навпаки, він на своїй пам’яті ще ніколи не сприймав своє життя та кар’єру так оптимістично. Просто він, наближаючись до ідилічного маленького району, в якому вони з Міріам планували провести все життя, усвідомив, що віддалиться разом з нею від того життя, яке їм уявлялося.