Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

Пол засміявся та обняв Кевіна однією рукою, і вони знову пішли коридором, до кабінету Дейва Котейна. Дейв був ближчий за віком до Кевіна: йому був усього тридцять один рік. Він теж був випускником юрфаку Нью-Йоркського університету, і вони одразу почали згадувати спільних викладачів. Дейв був струнким чоловіком під метр вісімдесят і мав коротко, майже по-військовому підстрижене світло-каштанове волосся. Кевінові подумалося, що Міріам він здасться милим, бо має світло-блакитні очі та м’яку, приємну усмішку, а ще чимось нагадує її молодшого брата Сета.

Попри худорляву фігуру, Дейв мав глибокий, звучний голос – будь-який директор хору продав би душу, аби лиш залучити такого до свого ансамблю. Кевін уявив, як його голос відлунює над головами уважних слухачів під час перехресного допиту в суді. З їхнього знайомства Кевін здогадався, що Дейв Котейн – людина прониклива і дуже розумна. Згодом Пол розповість йому, що Дейв Котейн був у п’ятірці найкращих випускників свого курсу в університеті й міг би працювати в низці престижних нью-йоркських або вашингтонських фірм.

– Дозвольте продовжити екскурсію, – сказав Пол. – У вас із Дейвом ще буде чимало можливостей познайомитися ближче, й у ваших дружин теж.

– Чудово. Ви маєте дітей? – запитав Кевін.

– Ще ні, але скоро матимемо, – відповів Дейв і додав: – Ми з Нормою приблизно на тому ж етапі, що й ви з Міріам.

Кевін почав усміхатись, а тоді йому подумалося: як дивно, що вони обізнані і з його особистим життям.

Пол угадав цю його думку.

– Ми вивчаємо всі відомості про потенційних партнерів, – сказав він, – тож не дивуйтеся, що ми вже так багато про вас знаємо.

– У вас тут, сподіваюся, не філія ЦРУ?

Дейв і Пол перезирнулися й засміялися.

– Коли Пол і містер Мільтон розглядали мою кандидатуру, я почувався так само.

– Поговоримо згодом, – сказав Пол, і вони з Кевіном пішли до юридичної бібліотеки.

Тутешня юридична бібліотека була вдвічі більша, ніж у «Бойл, Карлтон і Сесслер», і повністю актуалізована. Там стояв комп’ютер – як пояснив Пол Сколфілд, із доступом до поліційної документації, навіть федеральної, – а також центральна ЕОМ з доступом до прецедентних справ і розслідувальної інформації, завдяки яким можна було розуміти та вивчати поліційні звіти та дані судових експертиз. Одна з секретарок сиділа за клавіатурою та вводила нову інформацію, надану одним із приватних слідчих фірми.

– Венді, це Кевін Тейлор, наш новий молодший партнер. Кевіне, це Венді Аллан.

Секретарка розвернулася, і Кевін знову мимоволі вразився прекрасним обличчям і фігурою. Судячи з вигляду, Венді Аллан було двадцять два чи двадцять три роки. Вона мала волосся персикового кольору, вкладене кількома м’якими шарами, а над чолом – розпушений чубчик. Коли вона всміхнулася, її каштаново-карі очі пояснішали.

– Здрастуйте.

– Добридень.

– Венді працюватиме і вашою секретаркою, і Дейвовою, доки ми не знайдемо ще одну, – пояснив Сколфілд.

Від думки, що в нього скоро буде власна секретарка, Кевін усміхнувся самому собі.

– З нетерпінням чекаю на можливість попрацювати з вами, містере Тейлор.

– Навзаєм.

– Нам варто знайти Теда, – прошепотів Пол. – Я щойно згадав, що йому сьогодні по обіді треба взяти письмове свідчення.

– О, звісно.

Він вийшов слідом за Полом, озирнувшись один раз заради усмішки, яка ще не зникла з обличчя Венді Аллан.

– Як ви не забуваєте про роботу в оточенні таких гарних жінок? – напівжартома запитав Кевін.

Пол зупинився й повернувся до нього.

– Венді та Даяна гарні, Елейн і Карла, як ви побачите, теж, але всі вони – ще й першокласні секретарки, – усміхнувся Пол й озирнувся на бібліотеку. – Містер Мільтон каже, що більшість чоловіків схильні вважати, ніби гарні жінки не розумні. Якось він виграв справу, тому що один прокурор думав саме так. Нагадайте мені якось, щоб я попросив його розповісти вам про це. До речі, – додав Пол, стишивши голос, – усіх секретарок містер Мільтон дібрав особисто.

Кевін кивнув, і вони пішли далі до кабінету Теда Мак-Карті.

Мак-Карті багато чим нагадав Кевінові його самого. Він був на два роки старший, приблизно одного зросту з Кевіном і мав схожу статуру, проте волосся в нього було чорне, шкіра – набагато темніша, а очі – темно-карі. Але вони обидва народилися та виросли на Лонг-Айленді. Мак-Карті жив у Нортпорті та навчався на юридичному факультеті Сиракузького університету.

Дружина Теда Мак-Карті, як і Міріам, теж виросла на Лонг-Айленді. Раніше вона працювала адміністраторкою при лікареві в Коммаку. Вони теж поки що не мали дітей, але планували невдовзі їх завести.