Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Перелічені вище кургани (окрім П’ятибратнього) розташовані у нижній течії Дніпра, всього у декількох днях шляху від Ольвії. Межі ж володінь їх власників перебували південніше.

Вітчизняні історики, які почуваються спадкоємцями непереможних степових воїнів, звичайно, пишуть, що армію Зопіріона під час відступу винищили скіфи. Історики, котрі народилися у країнах на правому березі Дунаю, через відчуття певних родинних зв’язків із трибаллами та гетами вважають, що це саме їх далекі предки розгромили македонян. Що ж про цю подію насправді думали самі скіфи або трибалли із гетами (а головне – як цьому посприяли) ми навряд чи довідаємося.

Відступ з-під Ольвії не був схожим на тріумфальний похід. Можна уявити, які урочисті проводи влаштували македонянам на розкислих від осінніх дощів шляхах, а то й у вкритому першим снігом Буджацькому степу скіфи, пам’ятаючи колишню поразку Атея й полон своїх родичів. Напевне, вони не стали чекати, поки незламна македонська фаланга розгорнеться до бою на рівнині. Найімовірніше, степові воїни використали стару, добру тактику часів Перської війни: засипали македонських воїнів стрілами.

Не менш гарячий прийом на рештки македонського експедиційного корпуса чекав за Дунаєм, де трибалли щепам’ятали про багату здобич, вісім років тому перехоплену Філіпа Македонського. Це не кажучи про цілком зрозуміле бажання відплати за криваві рейди Александра чотири роки тому.

Археологічним свідченням загибелі якоїсь частини македонських бійців у степах може бути знахідка, зроблена поблизу сучасного молдавського села Оленешть. Тут натрапили залишки захисних обладунків із мітками їх власників та інші речі. Це парадне озброєння могло належати офіцерам з армії Зопіріона. При вивченні предметів із цього скарбу, дослідниками особливо було відзначено той факт, що на бронзових обладунках добре помітні сліди ударів.

Так, дещо зі зброї бійців армії Зопіріона явно перепало скіфам – у похованнях від Істра до Танаїса й понині археологи знаходять античні бронзові шоломи й поножі. Одних кнемід античного зразка в такий спосіб було знайдено кілька десятків. Цілком імовірно, що серед них можуть бути трофеї війни із Зопіріоном.

Інші законні власники не повернулися навіть за своїм золотом і сріблом. У 1967 р. у с. Орловка в Одеській області (поблизу переправи через Дунай) у стародавньому бронзовому глечику знайдено скарб монет-статерів. Вони були виготовлені в малоазійському місті Кізик між 405 і 350 рр. до н. е., а останній рік, коли місто випускало таку 330-й до н. е. Зрозуміло, монети могли бути в обігу досить довго, але після 330 р. кізикіни повсюдно витіснено золотими, викарбуваними за велінням Александра з незліченної перської здобичі. 331 р. до н. е. кізикіни, захоплені Александром в Азії, цілком могли бути використані Зопіріоном для набору війська і забезпечення походу до стін Ольвії.

До того ж часу належать декілька скарбів з істрійськими монетами, знайдені уздовж імовірного шляху наступу чи відступу македонської армії. За двадцять три століття законні власники так і не вилучили свої заощадження із «земельного банку». Тепер кізикіни прикрашають експозицію Одеського археологічного музею, нагадуючи про події, що відбулися майже 2300 років тому.

Утім військові за всіх часів не схильні детально описувати свої поразки та вчасно доповідати про них начальству. Особливо такому, як Александр Великий. Звістка про загибель армії Зопіріона дійшла у ставку Александра на території Персії через рік – восени 330 р. до н. е. Збереглися свідчення, що цар не особливо засмутився невдачею Зопіріона. Чому? Дехто із сучасних дослідників припускає, що цар просто не бажав ділити з ким-небудь славу переможця непереможних скіфів. А ще восени 330 р. на царя Александра чекали не менш значні та поважні справи, ніж підкорення Скіфії.

Хоч би як там було, скіфи постаралися або буря, але ні Зопіріон, ні його 30 тисяч бійців у тил до персів так і не вийшли. Так зненацька скіфи виступили у ролі заступників Перської держави, владика якої лише 180 років тому зробив спробу скорити їхній край.

Що ж отримали у нагороду переможці Зопіріона, адже навіть якщо війну виграла буря, то виграш однаково повинен був у результаті дістатися цілком конкретним еллінам і «варварам». Найбільшою нагородою для тих і інших стала воля. Ані північне узбережжя Понта Евксинського, ані Крим так і не було включено у велику імперію Александра.