Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Стіни й вежі із зубцями повинні були мати грізний і красивий вигляд, як з боку поля, так і зі сторони лиману. Пара масивних прямокутних веж фланкувала головні ворота. На влаштування рову навколо міста ольвіополіти час витрачати не стали, напевно, вважаючи стіни достатньою перешкодою проти ймовірного набігу скіфської кінноти. Щоправда, з кочовиками ольвіополіти завджи уміли домовлятися і до війни справу не доводити. Спочатку було споруджено стіни з боку суходолу. А от гавань укріпляти не поспішали – навіть у другій половині IV ст. до н. е. вона так само лишалася не укріпленою як слід.

За міськими стінами, за балкою, виникло ще одне місто – місто мертвих, некрополь Ольвії. Склепи з похованнями громадян різного ступеня заможності, монументальна поховальна споруда найшанованіших – «Зевсів курган». Про поховальні звичаї еллінів мова піде у окремому розділі, а зараз повертаємося до міста живих.

У верхній частині міста була головна площа – агора. На північ від неї розташовувалися храми. А навколо – громадські будівлі, зокрема для роботи колегій (про них згодом) та житлові квартали. Головну площу прикрашали статуї визначних громадян. Постаменти, точніше їх фрагменти з написами, які докладно пояснюють заслуги перед полісом, знайдено археологами. Серед них чи не найбільш відомим є постамент до статуї Каллініка. Видатний фінансист (і політик) відзначився під час війни з македонянами, які 331 р. до н. е. ледь не захопили поліс. У громадських будівлях і поряд із ними виставляли кам’яні плити із викарбуваними на них декретами-постановами Ради, аби усі свідомі громадяни (і не тільки) мали можливість з ними познайомитися.

Спочатку місто забудовували не дуже розкішно: у храмах деталі, які на історичній батьківщині, зазвичай, робили із мармуру, доводилося замінювати теракотовими виробами, щоправда, імпортованими, зокрема із Мілета. Одначе з часом Ольвія багатіла, а коли є золото, буде й мармур, а майстри знайдуться. Розкопки показали, що мармур в Ольвію потрапляв разом із кораблями, які перевозили відносно легкі вантажі, тому змушені були брати баласт. Підприємливі елліни як баласт використовували …мармур. Адже у Понтійських степах, де родовищ цього звичного для Аттики чи Іонії каменю не було, навіть баласт можна були збути з вигодою місцевим виробникам. А ті вже перетворювали баласт на статуї та інші красиві речі.

Було споруджено храм на честь Аполлона Ієтроса, для початку теж із цегли-сирцю. Від цієї споруди збереглася керамічна прикраса із написом: «Аполлону Ієтросу, (володарю) Борисфена». Було встановлено і виготовлені з каменю вівтарі. Однак, пам’ятаючи пророцтво, не забули вшанувати окремим святилищем і Аполлона Дельфінія, якого вважали патроном новозбудованого міста.

У місті було прокладено вулиці, які перетиналися під прямим кутом. Вони розділили територію на безліч садиб різних розмірів. Кожну садибу було збудовано відповідно статку й смаку власників. Назовні виходили глухі стіни, складені з каменю або саману на кам’яному підмурку. Стіни вкривали штукатуркою, у багатих будівлях – кольоровим розписом. Опалювали відкритими вогнищами та керамічними жаровнями.

Усе життя такої садиби зосереджувалося на подвір’ї. Частина будівель від початку мала земляний дах – навіть у місті вкриті керамічною дахівкою покрівлі стали нормою, починаючи із IV ст. до н. е. У кожному господарстві влаштовували підземну ємність-цистерну для збору води, що стікала з дахів. Чиста вода в місті перетворилася на розкіш, пити вино було набагато безпечніше, аніж запаси з цистерн, зроблені взимку чи на початку весни.

Незважаючи на ту обставину, що поліс за визначенням вважається найщирішим виявом демократії, тобто влади народу, насправді ситуація залежить від того, хто саме діє від імені народу. Реформи і закони Солона (VI ст. до н. е.), звичайно, річ чудова і гідна поваги. Але ж гарні закони мають якось реально діяти. Так і Ольвія, хоча й іменувалася «полісом», на початку історії була керована місцевими олігархами, найбагатшими людьми, які зробили статки на торгівлі та лихварстві. Адже від самого початку серед поселенців були люди різного статку, а майнова нерівність неминуче переростає у політичну. Демократичним полісом Ольвія отримала шанс стати лише у V ст. на тлі розвитку реальної демократії у материковій Греції, яка також стала можлива після перемог у війнах із Персією.

Афінський флот на чолі з Періклом після тієї перемоги тріумфально обійшов навколо Понту Евксинського, навідавшись до багатьох полісів, не оминувши при цьому Ольвії. Афінського стратега цікавили не домовленості із місцевими олігархами, а справна сплата містом внесків у казну Афінського морського союзу. Для чого, власне, і вважалося за необхідне встановити справжню демократію. Протрималася така демократія недовго, закінчившись знову всевладдям олігархів і навіть справжньою тиранією.