Борис Поломошнов - По цей бік Потойбіччя - запрошення до майбутньої філософії спільності

Панацеєю ж (від грец. Πανάκεια, «все лікуючою») – богинею цілителькою від глобально-тотально-епідемічного захворювання суспільства войовничістю: «всіх проти всіх»; «кожного проти всіх»; «всіх проти кожного» й «кожного проти кожного» – сьогодні стало «хорошим тоном» вважати те, що називається вишуканим словом толерантність .

Безумовно, вишуканість є достоїнством, що підкреслює оригінальність, неординарність, елітарність, неодмінно притаманні тому, що є вишуканим. Але вишуканість форми не є достатньою запорукою наявності гідного змісту: лицарські обладунки не гарантують шляхетності того, хто їх на себе одягає .

Для кожної людини, яка не хоче ані бути ретроградом, ані набути репутацію реакціонера, толерантність як суспільне явище, беззаперечно, має всі ознаки зовнішньої привабливості: очевидну незадогматизованість; незашореність, яка просто не може не впасти в око; ретельно підкреслену розкутість.

Всі ці ознаки надихають шанувальників, гарячих прихильників й активних пропагандистів толерантності якнайширше, якнайенергійніше й якнайспритніше запроваджувати її в усі сфери суспільного життя: від сімейно-шлюбної – через легалізацію одностаттєвих шлюбів, й – до введення курсу «Толерантність» в навчальні програми загальноосвітніх шкіл.

Але, як відомо, не все те – поживний горіх, що має запах гіркого мигдалю: це може бути також і ціанистий калій, який аж ніяк не стає кориснішим для людини, якщо його вкласти в золотий коштовний медальйон роботи, припустимо, Фаберже.

Термін толерантність як означення певного суспільного явища був вперше застосований на початку XIX-го ст. у Франції для найменування легалізованих державою домів розпусти – «maison de tolérance» (дім терпимості, інші назви: бордель; бардак; блудиліще) – місць для організованого власниками таких домів заняття проституцією. Ця легалізація означала, що держава готова терпіти проституцію, поставивши її під свій контроль (податковий, інші фіскальні, а також – медичний) та під жандармсько-поліцейський нагляд.

Якщо терпеливість насправді є виразом і проявом як стійкості в подоланні небезпек, труднощів, негараздів, незручностей, неприємностей, так і вибачливості по відношенню до малих, старих (згадаємо народну приказку: «старий – що малий»), і милостивості до хворих, травмованих, слабких і немічних, стаючи в такий спосіб необхідним атрибутом професійної придатності для справжнього вченого, хлібороба, шахтаря, металурга, лікаря, вчителя, космонавта, військовослужбовця, криміналіста, митця, спортсмена, тренера (продовження цього переліку – на Ваш власний розсуд), водночас вона ж є й визначальним критерієм наявності чи відсутності безвідносних до певної професії якостей: мужності й великодушності, то толерантність як терпимість є суттєвовідмінним від терпеливості.

Ідея терпимість (толерантність) сьогодні активно насаджується і пропагується в якості як терплячості одних до будь-яких витівок інших.

З боку тих, хто вимагає терплячого ставлення до себе, толерантність означає латентне (від лат. latentis – прихований) прагнення набути певних преференцій (від лат. praefero – волію, бажаю кращого), пільг і привілей (лат. privilegium, від privus – особливий і lex – закон) в боротьбі за «місце під сонцем»: у знак визнання їхньої непересічної особливості. При цьому вимагачам толерантності для себе глибоко байдуже те враження, яке вони справляють на тих, від кого вимагається терпимість: «Навіть якщо те, що ми робимо, активно насаджуємо й пропагуємо вам огидно, ви все одно зобов’язані ставитись до нас толерантно », – саме таким за своєю суттю є їхній категоричний імператив.

Що ж до тих, від кого вимагається терпляче ставлення до тих, хто його для себе вимагає, то по відношенню до них толерантність (терпимість) є насильство , тільки, на відміну від насильства над іншим, здійснюватись воно має над самим собою через примус самого себе терпіти те, що викликає стійку, тривку, перманентну, безперервну, постійну відразу. При цьому єдиним засобом захисту власної психіки від необоротних негативних наслідків такого насильства над собою може бути лише щит байдужості .

Недарма Мартін Бубер визначив толерантність як холодну «ввічливість без розуміння» [15; с. 7].