Борис Поломошнов - По цей бік Потойбіччя - запрошення до майбутньої філософії спільності

Вибір для людини, для людських спільнот, для людського суспільства, в решті решт – для людства – не самоціль, а засіб досягнення бажаного.

Обирати варто лише між різним гідним вибору.

Не гідне вибору не варто того, щоб розглядати його як варіант для вибору.

Удаваний вибір, запропонований Арнольдом Джозефом Тойнбі (див. епіграф), насправді є відчайдушним закликом звернути, нарешті, увагу на цілком реальну небезпеку самознищення людства через його вперте небажання «навчитися жити, як одна сім’я».

Навчитися цьому – завдання надзвичайно складне, однак для будь-якого завдання бути складним не означає бути не вирішуваним.

Якщо ж оминути складність не є можливим, її необхідно долати.

Оскільки на сьогодні в людства немає більш грандіозного, більш важливого, більш суттєвого, більш оснóвного завдання, аніж «навчитися жити, як одна сім’я», остільки й доведеться починати, як сказав Декарт, «з самої основи» [30; с. 335].

Ідейною основою ж усіх тих безкінечних розбіжностей, які не дають людям змоги досягти взаєморозуміння, є суттєві відмінності у їхніх світоглядах.

Відмінності, доведені ідеологічними інституціями до антагонізму.

Не існує жодної людини без притаманного їй світогляду. Цей факт настільки ж беззаперечний, наскільки й не небезпечний: ані для самої людини, ані для людських спільнот, ані для людського суспільства.

Небезпечність того чи іншого світогляду починається не з факту його наявності в людині, а з акту його ствердження як єдино істинного через тотальне нав’язування його саме в такій якості.

Безвідносно до змісту того чи іншого світогляду, форма його пропонування в якості єдино істинного, в решті решт, призводить до його спотворення й понівечення, яким би розумним, гуманним і прекрасним він би ні був первісно.

Саме з акту «пропозиції, від якої не можна відмовитись», починається розподіл людей на «своїх» і «чужих», «чистих» і «нечистих», «правовірних» і «невірних» за «світоглядним принципом»: на тих, хто приймає цю «пропозицію», й на тих, хто відмовляється це робити.

Такий розподіл анітрохи не менш небезпечний, ніж за ознаками расових, національних, кастових, класових, цивілізаційних чи культурних відмінностей.

Під час «холодної війни» на державному рівні відбувся «енциклопедичний» обмін «контрольними пострілами в голови» з боку обох ворогуючих ідейних таборів: відверто офіційної ідеології СРСР і – завуальовано імперативної – США.

Велика Радянська Енциклопедія в статті «Ідеалізм» вміщує таку сентенцію: «Оскільки ідеалістичне або матеріалістичне рішення основного питання філософії виключають одне одного, остільки істинним може бути лише одне з них. Таким є матеріалістичне рішення, оскільки саме воно підтверджується історією науки, а також розвитком людської практики» [14; с. 36].

Тобто, в підтексті цього тексту міститься майже пряма вказівка на те, що протилежне «матеріалістичному рішенню» – ідеалістичне – є таким, що не «підтверджується історією науки, а також розвитком практики», тобто, однозначно є хибним і, відповідно, шкідливим для людства.

З цього приводу видатний вітчизняний філософ Павло Васильович Копнін висловився влучно й дотепно: «Створивши картину суцільної реакційності світогляду Нільса Бора, Альберта Ейнштейна і Вернера Карла Гейзенберга (усі троє – лауреати Нобелевської премії – Б. П.), ми потім самі не можемо вирішити, яким чином з такими поглядами вони змогли зробити все те, що вони зробили для науки й навіщо тоді взагалі потрібний науковий світогляд, якщо й з реакційним не так вже погано виходить» [47; с. 461].

У свою чергу в своїх нападках на наперед визначено недолугих своїх ідейних ворогів заокеанський опонент авторів статті «Ідеалізм» в боргу не залишився, давши в Американській Енциклопедії статтю-відповідь під назвою «Materialism», в якій, зокрема, говориться: «Матеріалісти» – це люди, які лише невиразно запевняють, що все є сукупність, або взаємодія фізичних об’єктів без будь-якої визначеної концепції відмінності між фізичним і не-фізичним» [95; с. 424–425].

Тут вже прямо й відверто вказується на апріорну розумову недієздатність прихильників матеріалізму. В такому разі стають зовсім незбагненними такі факти, як, наприклад, розробка теоретичних засад створення лазера лауреатами Нобелевської премії матеріалістами Олександром Прохоровим і Миколою Басовим.