Володимир Горбань - Вихиляси долi

Дозвольте представитися – Володимир Горбань, вельми літній (рік життя в Росії слід визнавати мінімум як два) журналіст та письменник. Я дуже довго ломав голову щодо створення власного резюме. Хотілося, щоб вийшло воно і розумним, і змістовним, і веселим. Щоб воно яскравим світлом відображало усі основні віхи мого багатого на події життя, усі етапи довгого та тернистого шляху, шукання, муки, сумніви, надії і розчарування, зліти та падіння, боротьбу з марнославством і пихатістю і при цьому, щоб було воно коротким і ненудним.

Хотілося захопити шматочок щасливого дитинства, частку безтурботної юності, пару-трійку миттєвостей відчайдушної молодості, а також деякі епізоди пізнавальної зрілості і вже невблаганної старості, що наступає на п'ятки. Окремі абзаци хотілось би присвятити минулому захопленню спортом, алкоголем, жінками, політикою, бізнесом, численним зустрічам з сильними цього світу, авторитетами злочинного світу. А також спілкуванню з кіно-знаменитостями, золотими голосами радянської та російської естради, вченими, художниками, композиторами, слюсарями, геологами, токарями, робітниками сільського господарства. А ще військовими, представниками правоохоронних органів, вчителями, лікарями, численними поетами та прозаїками.

А закінчити своє резюме мені хотілося б якою-небудь розумною і життєстверджуючою фразою ніби: «Усе буде добре!»

Але нічого путнього я так і не вигадав. Напевно, ще не прийшов мій час…

Так що робіть висновки самі, читаючи мої оповідання, які були написані у різні роки, починаючи з 80-х XX сторіччя. Оповідання, зібрані у книзі з відповідною щодо моєї багатої біографії назвою «Вихиляси долі». Та їй-богу, я сам ці оповідання у різні роки написав…

Для того, щоб створити добротне оповідання або повість, що претендує на успіх, автору необхідно знати три – п'ять нескладних правил.

Правило перше, основоположне. Якщо можеш не писати – не пиши. Займайся своєю прямою справою, не зраджуй свою рідну професію.

Правило друге, головне. Якщо зовсім невзмозі та вже взявся за перо, пиши про те, що гарно знаєш і глибоко відчув.

Правило третє, фундаментальне. Будь-яке творіння повинно починатися красиво та інтригуюче, незалежно від обраного жанру. Наприклад, повість про селянське життя можна почати отак: «Верхнєреченський пастух Афанасій Єгорович знав обличчя кожної корови у своєму стаді». А ось непогана перша стрічка для детективної історії: «Полковник Вихрів, розжалуваний за норовливий характер, не спав четверту добу, чекаючи у засідці підступних ворогів». Роман про романтичне кохання бажано починати здалека. «Вона стояла біля відкритого вікна у барвистій кофточці зовсім босоніж, а у заростях квітучої черемхи без угаву співав соловейко».

Правило четверте, факультативне. У кожному творі бажано присутність сюжету, за можливістю оригінального або хоч би гарно забутого. Сюжет повісті про сільське життя може розвиватися так: верхнєреченського чабана Афанасія Єгорича переводять за планом обміну досвідом скотарем у сусіднє селище Ніжнєреченське. Удої у коров верхнєреченського стада різко падають. Завідуючий фермою, зоотехнік та новий чабан не можуть зрозуміти справжніх причин та інтенсивно лікують бідних корівок від бруцельозу. В наслідок такої жорстокої хіміотерапії корови зовсім перестають давати молоко. Всі у паниці! Раптом з міста приїздить з лекцією відомий психотерапевт, гіпнотезер та маг у п'ятому поколінні. Цей диво-цілитель за один сеанс виліковує усіх баб та п'яничок. Його вмовляють відвідати ферму. Він довго відмовляється, але після того, як його нижче просить найвродливіша доярка, ескулап великодушно погоджується. Екстрасенс, гіпнотезер та маг вступає з коровами у діалог мовою медиків – латиною та з'ясовує дійсну причину їх хвороби. Виявляється, що корівки сумують за своїм колишнім чабаном та їм зовсім не хочеться жити. Афанасія Єгорича за наказом вертають у рідне село. Зустрічі його з коровами присвячується окремий розділ, який закінчується свідченням про підвищення удоїв. Цю сентиментальну повість можна завершити такою фразою: «Афанасій Єгорич плакав у своєму житті лише двічі. Перший раз від горя, коли залишав свою малу батьківщину, і тепер – від радості повернення додому після довгих поневірянь на чужині».