Марк Леві - Між небом і землею

– Коли ви різко загальмували, розчин потрапив у серце. Відбулася суто хімічна реакція, внаслідок якої серце запустилося. Це нічого не змінює, адже мозок жертви помер. Ну а щодо серця, то щойно з нього витече рідина, воно зупиниться, якщо цього не відбулося просто зараз, доки ми розмовляємо.

Він порадив поліціянтові попросити вибачення у лікаря Стерна за надмірну емоційність своєї промови, а самому медикові сказав заскочити до нього, перш ніж іти додому.

Поліціянт повернувся до Філіпа й буркнув:

– Бачу, корпоративна етика не лише в поліції існує. Не бажаю вам хорошого дня.

Він різко розвернувся й вийшов з лікарні. І хоча за ним уже зачинилися двері санітарного блоку, чути було, як він хряснув дверцятами автівки.

Стерн так і стояв, поклавши руки на стійку, й дивився, примружившись, на чергову медсестру.

– Що це взагалі за історія? – знизала вона плечима й нагадала: – На вас чекає Фернштейн.

Філіп постукав у прочинені двері керівника Лорен. Професор запросив його всередину. Він стояв за своїм столом, повернувшись обличчям до вікна: вочевидь, чекав, що Стерн заговорить першим. Філіп так і зробив. Він зізнався, що не розуміє, про що той говорив із поліціянтом. Фернштейн сухо його перебив.

– Послухайте, Стерне. Те, що я розповів поліціянтові, – найпростіше пояснення, якого вистачить, аби він не написав на вас доповідну і не зруйнував вашу кар’єру. Ваша поведінка не припустима для людини з вашим досвідом. Коли настає смерть, треба вміти це визнати. Ми не боги, і ми не несемо відповідальності за долю. Ця дівчина померла ще до вашого прибуття, а впертість могла вам дорого коштувати.

– Але як ви поясните те, що вона знову почала дихати?

– Ніяк, та я й не можу цього зробити. Нам не все відомо. Вона мертва, лікарю Стерн. Хай навіть вам це не до вподоби, але вона відійшла. Мені начхати, що її легені здіймаються, а серце б’ється саме по собі. Її електроенцефалограма рівна. Смерть її мозку незворотна. Почекаємо, поки й інші органи відмовлять, а тоді спустимо її в морг. Крапка.

– Але ви не можете так вчинити, особливо коли є такі факти!

Фернштейн висловив роздратування, хитнувши головою і стишивши голос. Він не мав наміру вислуховувати моралі. Чи знає цей Стерн, скільки коштує день реанімації? Чи ж він гадає, що лікарня виділить ліжко, аби підтримувати штучне життя «овоча»? Він негайно наказав молодику подорослішати.

– Я відмовляюся прирікати родину на довгі тижні очікування біля ліжка нерухомої та несвідомої істоти, життя в якій підтримує лише апаратура. Відмовляюся брати на себе відповідальність за таке рішення, просто щоб потішити еґо якогось лікаря. А тепер підіть прийміть душ і згиньте з моїх очей.

Та молодий інтерн так і лишився стояти перед професором, наводячи аргументи з подвоєним завзяттям. Він констатував смерть через десять хвилин після того, як у пацієнтки зупинилося серце. Її серце й легені померли. Так, він докладав багато зусиль, адже вперше за всю медичну кар’єру відчув, що ця жінка не хотіла помирати. Він описав, як побачив у її розплющених очах боротьбу. Дівчина відмовлялася зникати в порожнечі.

Тож він боровся за неї довше, ніж прийнято, і через десять хвилин, усупереч будь-якій логіці, усупереч всьому вивченому, серце знову забилося, легені почали вдихати й видихати повітря – вона повернулася до життя.

– Ви маєте рацію, – не здавався він. – Ми лише лікарі, і нам не відомо абсолютно все. Ця жінка також лікар. Благаю, дайте їй шанс! Ми ж бачили, як після шести місяців коми люди поверталися до життя, хоч ми й нічого не розуміли. Те, що з нею сталося, не траплялося раніше ні з ким, і байдуже, скільки це коштуватиме. Не відпускайте її, вона не хоче йти, саме це вона нам сказала.

Перш ніж відповісти, професор витримав паузу.

– Лікарю Стерн, Лорен була однією з моїх учениць. Вона мала кепський характер, але справжній талант. Я дуже цінував її й покладав великі надії на її кар’єру. На вашу також багато покладаю. Розмову завершено.

Стерн вийшов з кабінету, не зачинивши дверей. У коридорі на нього чекав Френк.

– Що ти тут робиш?

– Ти взагалі з головою не дружиш, Філіпе? Ти знаєш, на кого підвищував голос?

– Яка різниця?

– Чоловік, із яким ти розмовляв, – викладач тієї дівчини, він знає її і працював разом з нею вже п’ятнадцять місяців. Він урятував більше життів, ніж ти взагалі зміг би за все своє лікарське життя. Ти маєш навчитися опановувати себе, бо часом правиш нісенітниці.