Марк Леві - Між небом і землею

– Дівчинко, я тебе залишаю лише на два дні. Мама провідає тебе близько одинадцятої години. Посунься, я встану й дам тобі поїсти.

Лорен випростала ноги, солодко позіхнула, простягнувши руки до неба, і стрибнула.

Скуйовдивши волосся, вона обійшла стільницю, відчинила холодильник, знову позіхнула, а тоді витягла масло, варення, тости, консерви для собаки, відкритий пакет прошуто, шматочок гауди, кухлик кави, два глечики з молоком, креманку яблучного пюре, два натуральних йогурти, кашу й половину грейпфрута; інша половинка лишилася на нижній полиці. Калі поглянула на господиню, кілька разів похитавши головою, тож Лорен зиркнула на неї й вигукнула:

– Я голодна!

Як і зазвичай, спершу вона приготувала сніданок для улюблениці, виклавши його у важку керамічну мисочку.

А потім насипала поїсти собі й умостилася за столиком. Звідти вона могла, ледь повернувши голову, милуватися Саусаліто і будиночками, які рясніли на пагорбах, мостом «Золота Брама», що, ніби струна, поєднав два береги затоки, риболовецьким портом Тібурона, а нижче – каскадами дахів, які простяглися аж до Марини [2] Марина – район у Сан-Франциско. . Лорен широко розчинила вікно – у місті панувала повна тиша. Світанкову млість порушували тільки змішані з криками мартинів туманні горни великих вантажних човнів, що прямували до Китаю. Дівчина ще раз потягнулась і жваво накинулася на сніданок, гідний Ґарґантюа. Напередодні забракло часу, тож вона не встигла повечеряти. Дівчина тричі намагалася поласувати сандвічем, однак щоразу дзеленчав її пейджер, повідомляючи про прибуття чергового пацієнта, що потребує невідкладної допомоги. Коли Лорен натрапляла на знайомих, що розпитували її про життя, то відповідала лише одне: «Кваплюся». Ум’явши левову частку сніданку, вона поставила тарілку в раковину й рушила до ванної.

Лорен провела пальцями по дерев’яних жалюзі, аби їх прикрити, скинула до ніг білу бавовняну сорочку й ступила під душ. Потужний струмінь теплої води остаточно її розбудив.

Вийшовши з-під душу, вона обгорнула рушник навколо талії, лишаючи ноги й груди оголеними. Скорчила в дзеркало мармизку й вирішила зробити легкий макіяж. Надягла джинси, сорочку, скинула джинси, вбралась у спідницю, скинула й спідницю та повернулася до джинсів. Лорен витягла з шафи циліндричну тканинну сумку, кинула туди кілька речей, предмети гігієни – і зрозуміла: тепер вона нарешті готова до вихідних. Озирнувшись, вона поглянула на безлад, що панував у квартирі, – на розкидані рушники, посуд у раковині, незастелене ліжко, – а тоді голосно й рішуче звернулася до всіх своїх речей:

– Нічого не кажіть і не бурчіть. Я завтра раніше повернуся й поприбираю за весь тиждень!

Потім Лорен схопила олівець і клаптик паперу й написала записку, яку причепила до дверцят холодильника великим магнітом-жабкою:

Мамо,

дякую за собачку. Головне – нічого не прибирай, я все зроблю, коли повернуся.

Калі заберу від тебе в неділю, близько п’ятої вечора. Люблю тебе.

Лорен накинула пальто, ніжно погладила по голівці Калі, поцілувала її в лоб і зачинила двері квартири.

Вона спустилася великими сходами, вийшла надвір, щоб потрапити в гараж, і заскочила у свій старий кабріолет.

– Поїхала, я поїхала, – повторювала вона. – Повірити не можу, це ж справжнє диво! Головне, щоб ти захотіла завестися. Звісно, можеш кашлянути ще раз, але тоді я заллю твій двигун сиропом, перш ніж викинути тебе на звалище, і заміню тебе новенькою, оснащеною електронікою автівкою, без пусковика і примх холодними ранками, ти зрозуміла? Заводься!

Мабуть, стару англійку щиро вразила промова власниці, адже її двигун завівся з першого оберту ключа. Вимальовувався вдалий день.

Лорен повільно зрушила з місця, аби не розбудити сусідів. Ґрін-стрит – мальовнича вулиця, обрамлена деревами й будинками. Тут люди знають одне одного, неначе в селі. Проминувши шість перехресть до авеню Ван-Несс, однієї з двох найбільших артерій міста, дівчина довела швидкість до максимальної. Бліде світло, сповнюючись барвами за лічені хвилини, поволі пробуджувало сліпучі обриси міста. Машина стрімко мчала порожніми вулицями, а Лорен насолоджувалася хмільною миттю. Схили Сан-Франциско мають особливий хист – дарувати запаморочення.

Крутий поворот на Саттер-стрит. Шум і деренчання в кермовій передачі. Різкий спуск до Юніон-сквер, на годиннику – шоста тридцять, із касетного магнітофона ллється гучна музика. Лорен щаслива як ніколи. Можна забути про стрес, лікарню та обов’язки. Ці вихідні належатимуть тільки їй, і дівчина не має наміру гаяти ні хвилини. На Юніон-сквер спокійно. Уже за кілька годин тротуари повнитимуться туристами й містянами, що скуповуватимуться в магазинах навколо площі. Один за одним мчатимуть канатні трамваї [3] Канатний трамвай – один із видів громадського транспорту в Сан-Франциско й одна із цікавинок міста. Це гібрид трамвая з фунікулером і канатною дорогою. , засяють вітрини, довгий ланцюжок машин застрягне біля в’їзду до центрального паркінгу, схованого між садами, в яких музичні гурти продаватимуть ноти й приспіви за центи й долари.