Марк Леві - Між небом і землею

Двоє поліціянтів уже були на місці, й один із них спрямував Філіпа до розбитої вітрини.

– Де жертва? – запитав Френк у поліціянта.

– Там, перед вами. Це жінка. Вона лікар, вочевидь, працює на швидкій. Може, ви її знаєте?

Стерн уже став навколішки біля тіла Лорен і гукнув колезі, аби той швидше підбіг. Він уже розрізав ножицями джинси і светр, оголюючи шкіру потерпілої. На довгій нозі значний вигин, оточений гематомою, вказував на перелом. Інших помітних ушкоджень на тілі не спостерігалося.

– Підготуй присоски й розчин, у неї ниткоподібний пульс і немає тиску, частота дихання – 48, поріз на голові, закритий перелом у правому стегні і внутрішня кровотеча. Дай дві шини. Ти її знаєш? Вона з наших?

– Я вже бачив її, вона інтерн у реанімації, працює з Фернштейном. Єдина, хто його не боїться.

На останню заувагу Філіп не зреагував. Френк розташував сім присосок від монітора на грудях молодої жінки, приєднав кожну з них дротом певного кольору до портативного електрокардіографа й увімкнув прилад. Екран спалахнув миттєво.

– І що каже техніка?

– Нічого хорошого. Дівчина залишає нас. Тиск 80 на 60, пульс – 140, ціаноз губ. Я приготую ендотрахеальну трубку № 7, виконаємо інтубацію.

Лікар Стерн щойно ввів катетер і простягнув поліціянтові пляшку з розчином.

– Тримайте повище, мені потрібні обидві руки.

Миттєво переключившись із офіцера на свого напарника, він попросив увести в трубку для внутрішньовенного вливання п’ять міліграмів адреналіну, сто двадцять п’ять міліграмів «Солумедролу» й негайно підготувати дефібрилятор.

Температура тіла Лорен почала різко падати, а її кардіограма стала нестабільною. Унизу зеленого екрана заблимало червоне сердечко і водночас почав лунати короткий повторюваний писк, попереджаючи про неминучу фібриляцію серця.

– Ну ж бо, красуне, тримайся! У неї внутрішня кровотеча. Як там живіт?

– М’який. Мабуть, то нога кривавить. Ти готовий до інтубації?

Менш ніж за хвилину Лорен зробили інтубацію, до дихальної трубки причепили мундштук. Стерн попросив надати загальні показники, і Френк сказав, що дихання стабільне, а тиск упав до 50. Не встиг він закінчити речення, як уривчасте пищання змінилося різким свистом, що долинав із приладу.

– Ну от, у неї фібриляція, дай-но мені 300 джоулів.

Філіп притиснув електроди приладу один до одного.

– Добре, ти молодець! – крикнув Френк.

– Відійди, застосовую електрошок!

Під дією розряду тіло різко вигнулося, живіт дугою здійнявся до неба, а тоді опав.

– Ні, не працює.

– Виставляй на 360, починаємо спочатку.

– 360, уперед.

– Відійди!

Тіло підскочило й нерухомо впало.

– Дай п’ять міліграмів адреналіну і заряди до 360. Відійди!

Новий розряд, тіло підскакує.

– Фібриляція триває! Ми втрачаємо її, введи одиницю лідокаїну внутрішньовенно і заряджай. Відійди!

Тіло піднялося.

– Введи п’ятсот міліграмів берилію і негайно заряджай до 380!

Лорен дали ще один розряд, її серце зреагувало на введені ліки й забилося в стабільному ритмі, але тільки на кілька секунд: свист, який ненадовго змовк, залунав знову.

– Зупинка серця! – вигукнув Френк.

Філіп одразу ж, із надзвичайним завзяттям, узявся виконувати серцево-легеневу реанімацію. Намагаючись повернути дівчину до життя, він благав її:

– Не дуркуй, сьогодні така гарна погода, повертайся, не чини з нами так.

Потім він наказав колезі ще раз зарядити дефібрилятор. Френк спробував його вгамувати:

– Філіпе, облиш, це не допоможе.

Однак Стерн не здавався. Він гарикнув, щоб Френк зарядив дефібрилятор. Той послухався. Філіп укотре наказав йому відійти. Тіло знову вигнулося, але кардіограма лишилася рівною. Філіп знову взявся до масажу, на його лобі замерехтіли краплини поту. Утома тільки посилювала відчай молодого лікаря, не здатного прийняти власну неспроможність щось змінити. Його колега побачив, що поведінка Філіпа втрачає логіку. Уже багато хвилин тому варто було все припинити й констатувати смерть, однак він продовжував виконувати масаж серця.

– Передай-но сюди півміліграма адреналіну й підніми до 400.

– Філіпе, припини, це позбавлено сенсу. Вона мертва. Ти коїш казна-що.

– Стули пельку й роби що наказую!

Поліціянт кинув запитальний погляд на інтерна, який стояв навколішки біля Лорен. Філіп не звернув на нього жодної уваги. Френк знизав плечима, впорснув нову дозу в перфузійну трубку й перезарядив дефібрилятор. Він установив пороговий показник на чотириста міліамперів. Стерн навіть не наказав відійти й одразу послав розряд. Уражена сильним струмом, грудна клітина дівчини різко здійнялася над землею. Однак лінія лишалася безнадійно рівною. Інтерн навіть не глянув на неї: він усе знав ще до останнього удару струмом. Він ударив кулаком у груди Лорен: