Марк Леві - Між небом і землею

– Лайно, лайно!

Френк схопив його за плечі й міцно стиснув.

– Годі, Філіпе, ти вже зовсім береги плутаєш, заспокойся! Констатуй смерть і збираймося. Ти зараз просто не витримаєш, поїдь відпочинь.

Філіп стікав потом, його очі гарячково палали. Френк стишив голос, обхопив голову друга руками й змусив поглянути собі у вічі. Наказав заспокоїтися. Зауваживши відсутність реакції, дав Філіпу ляпаса. Молодий лікар нарешті зреагував. Тоді колега пом’якшив тон:

– Повертайся зі мною, друже, опануй себе.

Ослабнувши до краю, Френк відпустив Філіпа. Погляд його був так само порожній. Поліціянти нерухомо спостерігали за лікарями. Абсолютно розгублений Френк топтався на місці. Стоячи навколішки, згорблений Філіп повільно підвів голову, розтулив рот і тихо промовив:

– Час смерті – сьома година десять хвилин.

Тоді він звернувся до поліціянта, що досі тримав пляшку з розчином, затамувавши подих:

– Віднесіть її, все скінчено. Більше ми нічого не можемо для неї зробити. – Він підвівся, узяв колегу за плечі й повів його до машини швидкої. – Ходімо, ми повертаємося.

Обидва поліціянти не відривали поглядів від лікарів, доки ті сідали до машини.

– Щось ці медики непевні! – зауважив один із них.

Другий поліціянт зиркнув на колегу.

– Тобі вже доводилося розслідувати справу, де загинув хтось із наших?

– Ні.

– Тоді ти не можеш збагнути, що вони переживають. Хутчіше, допоможи мені. Обережно піднімаємо тіло й кладемо його на ноші у фургон.

Швидка вже повернула за ріг вулиці. Поліціянти підняли нерухоме тіло Лорен, поклали його на ноші й накрили простирадлом. Кілька запізнілих витріщак залишали місце дії, адже виставу завершено.

Усередині машини швидкої мовчки сиділи лікарі. Френк перервав тишу.

– Що за муха тебе вкусила, Філіпе?

– Їй ще й тридцяти немає, вона лікарка – і надто гарна, щоб помирати.

– Так, але саме це вона і зробила! Хіба щось змінюється від того, що вона лікарка, ще й красива? Вона могла бути бридкою і працювати в супермаркеті. Це доля, і нічого тут не вдієш. Настав її час. Ми повернемося, ти підеш поспиш і спробуєш лишити цю історію в минулому.

За два квартали позаду них поліційне авто виїхало на перехрестя, а таксі перед ним проскочило на жовтий. Розгніваний поліціянт різко загальмував і ввімкнув сирену, у відповідь на що водій «Лімо-Сервісу» зупинився й сухо вибачився. Тіло Лорен упало з кушетки. Чоловіки пройшли в задню частину машини, і молодший з них узяв Лорен за кісточки, а старший – за руки. Та коли він поглянув на грудну клітину жінки, його обличчя закам’яніло.

– Вона дихає!

– Що?

– Кажу тобі, вона дихає! Стрибай за кермо і їдь до лікарні!

– Повірити не можу! Казав же я, що ті двоє медиків якісь мутні.

– Стули пельку й кермуй. Я нічого не розумію, але вони про мене ще почують.

На очах обох шокованих інтернів поліційна машина різко обігнала швидку. Це ж «їхні копи»! Філіп хотів увімкнути сирену й помчати за ними, однак колега заперечив: він почувався спустошеним.

– Чому б це їм так летіти?

– Гадки не маю, – відказав Френк. – А може, це й не «наші». Вони всі однакові.

За десять хвилин інтерни запаркувалися біля поліційної машини, двері якої лишилися прочиненими. Філіп вийшов з авто й рушив до санітарного боксу. Він прямував до реєстратури, пришвидшуючись із кожним кроком, а тоді звернувся до працівниці за стійкою, навіть не привітавшись:

– У якій вона палаті?

– Хто, лікарю Стерн? – запитала чергова медсестра.

– Молода жінка, яку щойно привезли.

– Вона в третьому блоці, з нею Фернштейн. Здається, вона з його команди.

Старший поліціянт, що стояв позаду, поплескав його по плечі.

– Коновали, чим ви взагалі думали?

– Перепрошую?

«Звісно, перепросити не завадить, – думав поліціянт, – але цього не достатньо. Як він міг констатувати смерть дівчини, яка ще дихала у фургоні?»

– Ви хоч усвідомлюєте, що, якби не я, її б живою запхали в холодильник?

Він це так просто не залишить.

Тієї самої миті з блоку вийшов лікар Фернштейн. Він удав, ніби не помічає поліціянта, і звернувся одразу до молодого лікаря.

– Стерне, скільки доз адреналіну ви вкололи?

– Чотири рази по п’ять міліграмів, – відказав інтерн.

Професор дорікнув новачкові: мовляв, його поведінка свідчить про надмір зусиль, прикладених для порятунку жертви. А поліціянта він запевнив, що Лорен померла задовго до того, як лікар Стерн констатував її смерть.

А ще додав: єдина помилка медиків – те, що вони аж надто прагнули запустити серце пацієнтки і робили це за рахунок інших застрахованих осіб. Аби покласти край балачкам, він пояснив, що впорснута рідина скупчилася навколо перикарда.