Брюс Кемерон - Шлях додому

Коли з’явилися нові люди, я замахала хвостом. Із ще однієї автівки вийшли жінка і чоловік. Вони обоє були в темному одязі, а на поясі в них висіли металеві предмети.

– Поліція, – тихо сказав Лукас. – Що ж, Белло, подивимося, що зараз буде, коли прибули поліцейські.

Двоє людей у темному одязі підійшли ближче й почали говорити з чоловіком із димними м’ясними пальцями. Схоже, Лукас стривожився, але ми не поворухнулися. Я позіхнула, а потім у захваті замахала хвостом, коли двоє людей підійшли до нас і звернули на мене увагу. Я відчувала запах собаки від жінки, а від чоловіка – ні.

– О Господи, яке миле цуценя, – тепло промовила жінка.

– Її звати Белла, – сказав Лукас.

Мені сподобалося, що вони говорили про мене!

Жінка мені усміхалася.

– А як вас звати?

– Лукас. Лукас Рей.

– Гаразд, Лукасе. Розкажіть нам, що тут відбувається, – сказав її приятель-чоловік.

Чоловік розмовляв з Лукасом, поки жінка присіла і гралася зі мною. Я стрибнула їй на руку. Тепер, коли я могла обнюхати її, то зрозуміла, що насправді на її пальцях запах двох собак. Я облизала їх і відчула смак собак. Мета левий предмет на її поясі заторохтів.

Коли жінка підвелася, я подивилася на Лукаса.

– Але ж хто має захищати котів, якщо не поліція? – запитав Лукас. Це вдруге він сказав слово «поліція». Я зрозуміла, що він засмучений, і підійшла до нього, щоб сісти біля ніг і спробувати втішити.

– Ви на це ніяк не вплинете. Розумієте? – Чоловік у темному одязі вказав рукою на велику машину. – Я розумію, чому це вас турбує, але ви не можете втручатися у процес будівництва. Якщо ви не підете звідси, нам доведеться вас затримати.

Жінка із запахом двох собак торкнулася плеча Лукаса.

– Найкраще для вас і для вашого цуценяти – повернутися зараз додому.

– Може, ви хоча б посвітите ліхтариком у підвал? – запитав Лукас. – Ви побачите, про що я говорю.

– Не впевнена, що це щось змінить, – відповіла жінка.

Я побачила, як під’їжджає ще одна автівка, повна сильних запахів собак, котів та інших тварин. Я підняла свій ніс у повітря, класифікуючи аромати.

У новоприбулій автівці сиділи жінка і чоловік. Чоловік поліз на заднє сидіння, дістав якийсь великий предмет і поставив собі на плече. Я не могла визначити за запахом, що це.

Він торкнувся його, і з предмета полилося яскраве світло, нагадуючи мені про те, як таке ж світло залило лігво й осяяло котів, коли ті втікали.

Жінку я знала. Це вона залізла під будинок того дня, коли я зустріла Лукаса. Я помахала хвостом до двох нових людей, тішачись, що бачу їх. Як багато тут було людей!

– Привіт, Одрі, – поздоровкався Лукас.

– Привіт, Лукасе.

Я хотіла підійти ближче до жінки, яку, як я зрозуміла, звали Одрі, але вона зі своїм другом не дійшла до нас. Світло промайнуло обличчям Лукаса й зупинилося на землі перед отвором до лігва.

До них поспішив чоловік з димно-м’ясним запахом. Його кроки були важкими, і він розмахував руками, наче жбурляв іграшку для собаки.

– Гей! Тут не можна знімати.

Одрі підійшла ближче до чоловіка зі штукою на плечі.

– Ми знімаємо вас, бо ви зносите будинок, у якому живуть безпритульні коти!

Димно-м’ясний чоловік похитав головою.

– Тут вже немає ніяких котів!

Я напружилася – Мама-Кішка! Вона на мить зупинилася біля краю отвору, оцінюючи ситуацію, а потім вискочила з нього, промчала повз нас і зникла в кущах із заднього боку огорожі. Забувши про повідець, я спробувала погнатися за нею, але різко зупинилася. Розчарована, я сіла й заскавчала.

– Зняв це? – Одрі запитала свого друга.

– Зняв, – відповів чоловік зі штукою на плечі.

– То немає ніяких котів? – запитав Лукас у димно-м’ясного чоловіка.

– Я хочу, щоб ви заарештували цих людей, – заволав чоловік до людей у чорному одязі.

– Вони стоять на тротуарі, – спокійно зазначив чоловік у темному одязі. – Це законом не заборонено.

– Ми нікого не збираємося арештовувати за зйомку, – додала жінка із запахом двох собак. – А ви справді нам сказали, що тут більше немає котів.

– Я зі служби порятунку тварин, – озвалася Одрі зі свого місця. – Ми вже зателефонували до комісії з будівництва. Вони відкликають дозвіл на знесення через наявність бездомних котів. Офіцери, якщо він знесе цей будинок, це буде незаконно.

– Це неможливо, – глумливо промовив димно-м’ясний чоловік. – Вони не працюють так швидко. Вони так швидко навіть на кляті телефонні дзвінки не відповідають.

– Відповідають, коли телефонує членкиня нашої ради директорів. Вона представниця округу, – відповіла Одрі.