Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

– Бачила твою матір.

Жодної реакції.

– Вона… хвилюється за тебе.

– Матері завжди хвилюються.

Мовчанка.

Із протилежного боку вулиці пролунав один удар церковних дзвонів, що довго відлунював, поволі завмираючи і стихаючи. У селі запанував спокій, відчуття було таке, наче зупинився час. Березень добігав кінця, і в повітрі ще відчувалася прохолода, та яскраві промені сонця зігрівали щоки – і біле каміння дзвіниці, і аркатуру фасаду.

Аліса трохи помовчала, а тоді сказала руба:

– Я теж за тебе хвилююся.

– Усе добре, – аж надто поспішно відказав він.

Аліса надула губи.

– Жеремі, не треба бути психіатром, щоб бачити, що в тебе негаразди…

Він промовчав, але натиск виявився останньою краплею, і таки поділився тим, що його турбує: розповів, що втрачає мотивацію через сміховинну кількість парафіян, що стримує його служіння, обмежує поле дій аж так, що він почувається непотрібним. Він також зізнався, що почувається безсилим, що йому здається, наче він не може передати послання Ісуса, що навіть його парафіяни по-справжньому не задіюють їх у повсякденному житті.

Аліса дала йому виговоритися – могла хіба поспівчувати: хто ж захоче продовжувати місію такої сумнівної користі?

Коли Жеремі скінчив звірятися, запала мовчанка, і ніщо її не порушувало серед сільської тиші. Церква, попри щедре сонячне освітлення, здавалося, заснула.

– Я можу тобі допомогти, – мовила Аліса. – Якщо дозволиш, я повністю перегляну твою маркетингову стратегію. Це мій фах.

– Мою маркетингову стратегію?!!

Жеремі ледь не похлинувся.

– Не лякайся, це не лайка…

– Алісо, мова про церкву, а не про підприємство. Мені нíчого продавати.

– Ну, я ж тільки хочу перевірити твою манеру звертатися до людей і визначити, як її узгодити з їхніми очікуваннями.

– З їхніми очікуваннями? – доволі неприязно вигукнув Жеремі.

– Слухай, безперечно, щось таки можна зробити. Потрібен інший підхід, щоб достукатися до людей.

Жеремі наморщив чоло й сумно всміхнувся.

– Твоя доброта мене зворушила, але як ти сподіваєшся мені допомогти у сфері, на якій геть не знаєшся? Ти ж навіть не віриш у Бога…

Жінка скривилася.

– Та, без проблем, – збрехала вона. – Я звикла братися за невідомі мені сфери. Це особливість моєї роботи. Хіба мушу трохи порозбиратися, щоб в’їхати. Раз плюнути.

Завваживши, що він вагається, вона додала:

– Гадаєш я знаюся на лазаньях? Шоколадній пасті? Автомобілях? Ні. Та це не завадило мені консультувати «Фіндус» у скандалі з кониною в лазаньях; «Ферреро» у зв’язку з додаванням фталатів у «Нутеллу»; чи «Фольксваґен» щодо порушень у вимірюванні викидів вуглецю.

– Ну дякую, що порівнюєш мене з безнадійними випадками…

Жінка силувано всміхнулася, узяла келих і повільно надпила, не відводячи очей від Жеремі.

– В усякому разі, – продовжив він, – приклади, що ти наводиш, усі пов’язані із продажем продукції. Це конкретні, матеріальні речі. Не думаю, що ти компетентна в духовних справах. Духовне не має нічого спільного з матеріальним.

Алісі зробилося прикро. За кого він себе має? Вказує їй, що вона придатна займатися хіба шоколадною пастою…

А вона ж так пишалася посадою консультантки, користувалася повагою у своїй галузі, вела переговори про масштабний міжнародний контракт, щоденно розробляла рекомендації, що допомагали тисячам клієнтів…

– Нагадай, скільки в тебе парафіян?

Він знизав плечима на знак безсилля.

– Нічого не можна вдіяти. Це безнадійно, забудь.

Вона почувалася дитиною, яка вірить, наче здатна переплисти озеро, і якій пояснюють, що це ілюзія.

Востаннє їй прогнозували крах, коли вона була стажеркою і вперше прийшла в офіс. Вона тоді наважилася висунути пропозиції для клієнта, попри те що мусила обмежуватися складанням звітів зі зборів. Їй тоді ввічливо показали місце: мовляв, ваша пропозиція не лізе ні в які ворота, клієнт її не розглядатиме. Вона наполягала, адже була впевнена в цінності своїх ідей, і вимагала права представити пропозицію клієнтові. Пропозиція не тільки була прийнята, а й реалізована, та ще й виявилася надзвичайно успішною. Замість стажування вона отримала безстроковий трудовий договір.

Не думаю, що ти компетентна в духовних справах.

Неприємно таке почути…

– Дай мені два місяці, і я знайду спосіб подвоїти кількість парафіян!

Жеремі підвів погляд.

– Не уявляю, як ти це зробиш, а якщо й зробиш: яка різниця, двадцять чотири чи дванадцять?